Logo
Print this page

У лікарні засідав профком з приводу скорочень і звільнень, або доживемо до п’ятниці

В Золотоніській районній лікарні 6 травня зібрався на засідання профком. Питання було болюче - про скорочення штатів у зв’язку з реформуванням у медицині. Цього разу розглядали питання туберкульозного диспансеру. Його самого по суті уже немає. Розформували ще раніше, а у відділенні по вулиці Січовій за місяць перед цим сталася спершу одна крадіжка, а за якийсь тиждень - друга, ще більш зухвала з пошкодженням медичної техніки. До того ж, якогось резонансу це не викликало, не чути було, щоб зловмисників і шукали. Ті з колективу , хто потрапляв під скорочення і звільнення, як і годиться по закону, за два місяці завчасно були попереджені. Голові профкому Наталії Сердюк із відділу кадрів документи передали буквально напередодні. Тобто залишаючи за профкомом одну формальність - дати згоду. Прийшли це почути економіст та начальник відділу кадрів, а від керівництва - начмед Сергій Козлов. Головного лікаря Сергія Примака не було. Начмед Сергій Михайлович справився зі своєю роллю: з одного боку, пояснив, що реформа неминуча і треба її сприймати, з другого - поспівчував тим, хто потрапляє під її колеса.
- Але ж нам обіцяли, що без роботи ніхто не залишиться, хоч півставки чи навіть 0,25 дадуть…- ще теплилась серед людей надія. Хоч у залі тих не було, хто це раніше обіцяв, а потім перестав.
 До честі голови профкому Наталії Юр’ївни Сердюк, питання не порахували формальним, а таки стали його розглядати. Зауваживши керівнику відділення Володимиру Антоновичу , що в нього було досить часу обговорити це в колективі. В когось стояли в очах сльози і заважали сказати щось у свій захист. Хіба по-бойовому почувалася рентгенолог Тетяна Бернадська. А лікарю-фтизіатру Марії Бальченко було невтямки і вона допитувалась, на кого ж залишить дітей. Всяк говорив сам за себе, за свій порятунок. Такі поняття, як співчутливість, взаємопідтримка, милосердя ніби не існували, від чого складалось враження, що у залі не вистачає повітря. Тому засідання профкому перенесли на п’ятницю, 13-е травня, сподіваючись, що тоді прийде головний лікар і розсудить.
13 травня Сергій Васильович і справді прийшов, але на засіданні профкому був недовго, свого заключного слова так і не сказав, бо поспішав на зустріч в райадміністрацію з приводу наступних скорочень. Тому колективу на профкомі знову довелось варитись в своєму соку. Зійшлися на тому, кого з санітарок і медсестер звільнити, а кого залишити. А от щодо лікаря Марії Миколаївни Бальченко – тут справа загальмувала. Вона лікар із 40-річним стажем і 25 останніх років заміняла завідуючого відділенням, працюючи його заступником; як педіатр працювала ще й дитячим фтизіатром. І це вона підняла шум навколо того, що два кабінети для фтизіатрів виділяють у інфекційному відділенні - це неподалік від пологового відділення й харчоблоку й дуже небезпечно. Застерігала, що туберкульоз - дуже серйозна хвороба і з нею не можна легковажити. Знову й знову не переставала добиватися, як бути з дітьми, в яких позитивна проба, куди їм ходити і взагалі де виконуватимуть такі прививки? Запитання залишились без відповіді. Якщо не вважати такою думку завідуючого Володимира Ілліча Антоновича: він сказав, що крім Черкас, Умані й Золотоноші, більш ніде в інших райлікарнях дитячих фтизіатрів немає і якось без них обходяться. Мовляв - надалі дітьми займатимуться сімейні лікарі, а в разі потреби - посилатимуть на консультацію до обласного фтизіатра. Ніяка це не позиція, а бонус Володимира Ілліча самому собі, на свою користь. Адже вибір випав між ними двома - кому залишатися. У них обох 40-річний стаж роботи, обоє-пенсіонери, Володимир Ілліч 1955-го, Марія Миколаївна - 1956-го року народження. У нього – вища категорія, у неї - перша, але ж це її завідуючий не пустив на курси цю категорію отримати, коли вона заміняла й роботу тягнула. І в суботу в неї робочий день, а в нього субота й неділя – вихідні. А в четвер - ще й «вікно», додатковий вихідний, у який він працює в Чорнобаївській райлікарні. Виходить, там без фтизіатра не можна…
 На якусь мить в тій гнітючій атмосфері профспілкового засідання я дозволила собі помріяти - уявила жест джентльмена, який поступається своїй колезі. Але дива не сталося.
Заспокоєнь на кшталт, що звільнення з роботи - це не кінець світу, бо життя триває і в ньому можна використати її багатий медичний досвід, Марія Миколаївна не сприймає. Бідкається: в третю неділю червня, 19-го день медика і її день народження, на цей раз ювілейний, з яким співпадає 40-річний трудовий стаж, так би мовити - три празники в гості, а її отак в спину витурюють з роботи. І знову заводить мову про дітей: Бог милував (та й праця дала свої результати), що в районі немає спалахів. Але через брак вакцини допускаються пропуски у вакцинуванні дітей, тому треба бути особливо пильними…
  Ця пильність та чутливість вкрай потрібна й керівництву лікарні. Адже скорочення ще тривають, то може не варто суто хірургічним способом, по живому?. Бо ж лікарі –теж люди.
В.Андрійченко

Last modified onСереда, 18 травня 2016 10:15
Template Design © Joomla Templates | GavickPro. All rights reserved.