Смачна водиця зі студенної криниці

Було це на  святкуванні  Борцівського свята на призи Івана Піддубного  в селі Красенівці цим літом. Серпень, спека, спрага  змушує час від часу її вгамовувати холодною водою. Тому підставляю пляшку  під колонку сільського водогону, щоб запастися рятівною вологою .Мої наміри перебиває якийсь незнайомий чоловік, схожий з вигляду і за манерами на місцевого:
-    Ходімо, наберете  студенної  водиці із нашої криниці. Вода смачніша й не так скоро нагрівається. Наша хата тут поряд, за рогом - запрошує  і я йду за ним слідом.
   Звати його Микола. Він один з п’яти дітей, що виросли у цій хаті  у родині Котлярів. Дітей п’ятеро, як на руці пальців: Ніна, Іван, Микола, Юра, Віра. Всі   уже виросли і мають свої сім’ї,  дітей і навіть внуків. Всі розлетілися хто куди—до Черкас, Києва, Дніпропетровська. Батьків уже нема. Батько  Григорій Митрофанович був вправним комбайнером, але не дожив і до пенсії. Мама Олена Іванівна - вона з роду Піддубних - працівниця рільничої ланки, пережила чоловіка на півтора десятка років та й подалася за ним слідом.
  Микола приводить мене до своєї хати. На подвір’ї - всі п’ятеро дітей зі своїми родинами. З’їхалися, це в них часто буває влітку, у кожного є свій ключ від хати. Хата на вулиці - стріт 8 Березня не схожа на ту, в котрої нема господарів. Навпаки, вгадується хазяйська рука. По новій загорожі із штахетника,  пофарбованого шляхетно в синій і жовтий кольори. Знадвору хата ніби звичайна сільська, а зсередини - з сучасним ремонтом, проте зі збереженими сволоками на стелі й кріпленням, за яке їхню колиску чіпляли. Щоб нікому не було тісно, під зручне житло переобладнали й літню кухню та повітку. Не кожен на себе тягнув частинку своєї батьківської спадщини, як це нерідко буває між рідними людьми і робить їх чужими, а всі п’ятеро тримаються гурту, як пальці однієї руки. Мабуть, від того й смачна  студенна водиця з їхньої криниці.
В.Андрійченко