Зорівській громаді розв’язали руки

Рівно рік тому, 29 березня 2016 року наша газета в публікації «Бути чи ні Зорівській громаді» розповідала про перипетії зі створенням об’єднаної територіальної громади навколо села Зорівка Золотоніського району. До цього села виявили бажання приєднатися три сільські ради Драбівського району – Вершино-Згарська, Мехедівська, Богданівська із селами Богданівка й Квіткове – так у цей час були перейменовані колишнє Радгоспне і Ленінське. Від такої їдеї не в захваті були у Драбівській районній раді і дозволу на це не давали. Але основною перепоною було те,що села належать до суміжних районів і законодавчо не була прописана процедура такого об’єднання. Центральна виборча комісія двічі не призначала вибори в цій ОТГ тільки через те, що села, які мають увійти до Зорівської об’єднаної територіальної громади,належать до суміжних районів.Відсутність підстав для проведення виборів ЦВК обґрунтовувала необхідністю спочатку внесення Верховною Радою змін до меж відповідних районів. І от нарешті крига скресла: на минулому тижні, 15 березня цього року Верховна Рада України в другому читанні ухвалила «Закон про внесення змін до деяких  законодавчих актів  України щодо особливостей добровільного об’єднання територіальних громад, розташованих на території суміжних районів», що зробило це можливим. Зорівська об’єднана територіальна громада отримала законний шанс на створення.Обіцяного довелося чекати не три роки, як стверджує народне прислів’я, а всього рік.
-Як зустріли цю новину?–запитую в Зорівського сільського голови Юрія Федоровича Гунька.
- З радістю! Цими днями телефон не замовкає.Телефонують з наших сіл і вітають, ніби зі святом, що діждалися. Телефонують зблизька і здалеку, бо в Україні близько 30 подібних до нашої громад, з такими намірами об’єднатися. Зокрема, телефонували й з Львівщини, де сільська громада подала позов і через це судилася із ЦВК. Але справу в суді програла. Добре, що ми не скористалися таким способом, а дожидалися свого.
-Отже, ви мали щонайменше рік випробувального строку, як молодята, перед тим, як побратися. Що за цей час змінилося в стосунках між вашими селами? Не передумали?
-Стосунки тільки зміцніли. Наміри не змінилися. Аргументом приєднання цих Драбівських сіл до Зорівки  стали дороги, заасфальтовані місцевим сільгосптовариством «Нива», та ще робота, яку тут мають люди і людська за неї зарплата. Цієї зими вже вдруге у нашому теплому клубі провели художній фестиваль «Вінок творчості»–звідусіль наїхало учасників і глядачів, що в залі ніде яблуку було впасти. Як і раніше, в нашому господарстві працюють люди з сусідніх сіл, навіть підшукують собі житло та купують хати. А серед зими, на Свят-вечір перед Різдвом,коли в Мехедівці загорілася церква, пожежний автомобіль із Зорівки першим примчав гасити пожежу.
-Крім сіл із сусіднього району до Зорівки були бажаючі приєднатися й кілька сусідніх сіл зі свого, Золотоніського району, була мова, зокрема, про Кривоносівку, Лукашівку. Як із цим?
-Якщо буде таке бажання – то можна буде здійснити доприєднання–ця процедура чітко розписана. Для нас тепер головне –діждатися, поки Президент підпише новоприйнятий закон і, як кажуть, ми отримаємо його на руки. Пройдемо обов’язкову процедуру в ЦВК, діждемось, поки призначать вибори у нашій громаді. Це вже не так довго, ми довше ждали.
Отже, у Зорівці діють за правилом: терпіння і труд все перетруть. Виважено, послідовно. А зараз по тутешніх селах  життя йде  своїм ходом, його пришвидшують турботи про весняний засів. У Зорівці сподіваються,  що врожай  збиратимуть вже гуртом в одній об’єднаній  громаді.Першій на Лівобережжі.