Безсонна ніч на залізничному вокзалі

Першого липня, після бурі, яка наробила лиха, півобласті залишилося знеструмленою. Золотоноша взагалі стала невиїздною, через те, що у Пальмирі, на Нібулоні перекинувся бункер вагою 115 тонн, тим самим заблокував напрямок руху усіх поїздів. Дивно, що через декілька годин після падіння бункера працівники залізничного вокзалу не тямили, що робити із їхніми пасажирами. О 22. 00, про відсутність дизеля ніхто не повідомляє (нагадаємо, що це єдиний спосіб виїхати до Черкас), о 23. 00 пасажири стурбовані і у паніці чекають, що керівництво дасть якісь пояснення, але на жаль, люди мусили сидіти без води, у темряві та невідомості. Близько сотні пасажирів не знали, як вибратися із чужого міста, дехто переймався з приводу пересадки на інший потяг: хтось їхав відпочивати, хтось вступати на навчання, хтось лікуватися, тощо. Серед пасажирів була різна вікова категорія: діти, молодь, пенсіонери. Неорганізованість працівників залізниці обурювала пасажирів, які вимагали пояснень від жінки-касира, яка намагалася люб'язно та вічливо донести хоч якусь інформацію.
Люди із квитками, які не встигали на Харків, Львів, Одесу, Миколаїв зрозуміли, що не дочекаються чіткої відповіді на залізничному вокзалі, вирішили покластися на розуміння ДПС і їхати до Черас автомобілями, через дамбу, на якій ведуться ремонтні роботи. На жаль, напівсонні чергові на Золотоніському КП тільки знизували плечима з відповідями: "Не знаємо чи пропустять, хто зна як там буде, у нас із черкаськими патрульними зв'язків нема". Тож пасажири вирішили не чекати допомоги від утомлених поліцейських і сподівалися на розуміння черкаських патрульних. На щастя, вони були більш зібрані та організовані, ніж золотоніські поліцейські та працівники Золотоніського відділення залізниці.
У багатьох пасажирів виникає питання: на скільки  Укрзалізниця готова до непогоди? Наскільки Золотоноша може забезпечити іногородніх безпечним перевезенням, ночівлею, водою та увагою. Бо гостям здалося, що вони, серед поганої погоди залишилися чужими і покинутими у маленькому знеструмленому місті, без зв'язку та води. Але до усього цього вони із розумінням, терпінням та повагою допитувалися, як і коли вони зможуть поїхати додому.