Оновлений 07:49:04 14.06.2018
Заголовки:

Іван та Марія з Шакунівки, яким шукають місце в інтернаті

  «Допоможіть влаштувати в інтернат мого родича—дядька Івана  Олександровича Невечеру, 1943 року народження. Якщо можна--то і його дружину Марію Василівну, 1936 року народження. Дядько—інвалід дитинства,  повністю лежачий приблизно 7 останніх років, тітка—ходяча. То вона піде в магазин та й щось смачненьке собі купить і з’їсть, як не забуде—тоді й дядькові принесе, що залишилось. Тому нерідко він залишається голодний, хоч отримує пристойну пенсію.Гроші—в Марії, яка ними не вміє розпоряджатися, її можуть і одурити.
  Живуть вони на околиці в яру на Шакунівці, на безлюдді. Насувається зима, а в них пічне опалення не справне, не заготовлено на зиму дров.В хаті чорно. Марія ходить межи люди і може собі випросити поїсти, вона всіх котів і собак годує, а не Івана, котрий прикутий  до ліжка. Якось зайшла до них, а він впав на долівку і лежить немічний.Працівниця соціальної служби від територіального центру ходить до них раз на тиждень. Поблизу сусідів немає. Донедавна приносила їсти неблизька сусідка Рая, але вона виїхала в Придніпровське».
  Таку історію повідала кореспонденту  жителька села Кропивна, переймаючись  подальшою долею цього самотнього й бездітного подружжя, просила втрутитись, а також просила свого імені не називати.
  Що Невечері—забуті Богом і людьми—цього не скажеш, їх у Кропивні всяк знає і покаже, де мешкають та розкаже, як живуть. У сільській раді голова села Ніна Олексіївна Рябуха розповідає, що в них день починається і закінчується Невечерами, хоч не заперечує,що може дядько Іван коли й засинає невечерявши.Невечері—не безрідні, є у них і родичі, ближчі й дальші, бідніші й заможніші, навіть приватні підприємці серед них, але якось ніхто з них не наважується взяти до себе дядька  й доглянути. Одні на одних дивляться. Іван та Марія офіційно розписані як подружжя вже 20 років. Більше він за неї тримається, як за промінчик світла в своєму вікні. Хоча промінчиком її важко назвати: замолоду дуже вродлива жінка, в хаті висить її портрет—ніби якоїсь артистки, а тепер на людях не дуже охайна, через запах її навіть в автобус не пускають.Проте вона ходяча, тому як вільна птаха може й до магазину сходити, і в райцентр поїхати. Ще в 2015 році їх обох пропонували оформити в інтернат, але тоді вони відмовилися й без їхньої згоди цього не можна було зробити. Тепер вони згідні, районний психіатр Громенко в діагнозі написав, що потребують постійного стороннього нагляду, але тепер в такому інтернаті, куди б можна було відправити подружжя, немає місць. Орієнтуються на інтернат в Звенигородці або в селі Мирне (колишнє Жовтневе до перейменування) Чорнобаївського району.Новий і комфортний будинок пристарілих у Пальмірі не підходить, бо він не того профілю. Ніна Олексіївна вже заявку подала і в обласний департамент соціальної політики, і в районне управління праці й соціального захисту та безпосередньо до керівників району, завчасно підготувавши необхідні документи. Обіцяють допомогти, але потрібно підождати. Тому, зважаючи що соціальний працівник  від територіального центру соцдопомоги Тетяна Світайло провідує Невечеру лише раз на тиждень, на сесії сільської ради прийняли рішення найняти людину, щоб за ними доглядала, за що з їхньої пенсії платити 2 тисячі гривень на місяць. За це взялася двоюрідня сестра Віра Сторожук, разом з двоюрідним братом і грубку поремонтували, і їсти вона носить. Хоча гнітючі враження дають про себе знати й Віра не втрималася й стала відмовлятися: «Не треба мені й тих грошей, не зможу я цього робити». Проте її вговорила головиха потерпіти. Для баби Марії гроші з пенсії виділяють видавцем, по 100 гривень через день, бо було таке, що вона і в лісі заблудилася, і загубила заначку, в якій було 15 тисяч гривень. «А ви згадайте, куди ви ходили чи їздили і пройдіться за тим маршрутом»,--порадила їй голова села Ніна Рябуха. Баба Марія так і зробила: пішла на автозупинку, поїхала в Золотоношу і пройшлася там,де вона при попередній поїздці ходила і де нібито в неї вкрали гроші.І справді знайшла, заховані в чорний, зачуханий носок гроші, який ніхто не насмілився підняти й взяти до рук.
   На Шакунівку до Невечерів ми йдемо з Тетяною Вікторівною Світайло, соціальним працівником від територіального центру соціальної допомоги.Невисокого зросту, схожа на дівчину молода жінка з великими сірими очима добре обізнана з справами своїх односельців, хоча що вона не місцева—це видає її  соковита мова волинянки.Звідти, з Волині разом з родичами приїздила в Кропивну сапати буряки та й знайшла тут свою долю, вже 15 років тут за невістку.Має гарну сім’ю: чоловіка, дім, діток, вважається гарною господинею. Під її наглядом 24 одиноких з інвалідністю людей.До кожного навідується раз на тиждень. До багатьох прикипіла як до рідних. Знає, в кого на якім кутку хата і які болячки, що купити й що кому приготувати. Захоплюється Любою Трохимівною Лушник, вчителькою-філологом 1924 року народження,яка свого часу була остарбайтером у Німеччині.Хоч в неї пенсія нарівні з мінімальною, а дозволяє все собі купити, вміє розпорядитися, в хаті чистота й порядок.Виростила гарних дітей, які здалеку до неї навідуються. Тетяні кортить бути схожою на цю жінку.Або на Марію Шепель 1923 року народження, що мешкає на Парижі (так називають один з кутків у селі)—серед її підопічних ця жінка найстарша. Захоплюється оптимізмом і почуттям гумору інваліда без ноги Олексія Приза, той сам живе і ще доглядає дві качки.
- А баба Марія ледача.Не те,що не вміє їсти приготувати і в хаті прибрати, а ще й лінується,--каже Тетяна.—Тому я її, буває, й сварю. Кажу: я принесла їсти тільки дядькові, хоча готую на двох.Бабця ж то ходяча, могла б і посуду помити, і плиту підбілити, чи хоча б поки плита топиться, поставити й зварити чавунець картоплі—легко й просто. Нема дров—але ж навколо стільки хмизу.Не під силу самій—когось би найняла. Городом не користуються, комусь передали, он кілька крислатих горіхів—можна б попросити, щоб горіхи позбирали. Не манни ж небесної ждати,--каже Тетяна Вікторівна й коли ми приходимо до Невечерів, спокійно й по-доброму висловлює ці зауваження бабі Марії.
Та слухає, а потім як вередливе дитя проривається: «А я цього не хочу! Нас скоро заберуть!»
Кажуть:говори до гори, а гора—горою. Баба Марія ті Тетянині  поради й зауваження пропускає мимо вух, бо тільки за нами зачиняються двері,як  вона за поріг, не переступаючи його, виливає з помийного відра.
Старе як мале. Всяк коваль свого щастя. Як постелиш—так і виспишся. Ці  життєві істини спливають на думку, споглядаючи закіптюжену  кімнату помешкання цієї подружньої пари похилих років.Не скажеш, що про них не турбуються.Але в хаті немає затишку—його створюють своїми, а не чужими руками. Бо чужими тільки жар добре загрібати. Хата їхня розташована в райському місці: внизу ставочок і лісочок,а будинок під глиняною горою, на  узгір’ї  якої вже інший куток—Париж. А це місце називають Шакунівкою, тут мешкають переважно дачники, як вихідці з села, так і заїжджі. Тут навесні повно рясту й солов’їв, а взимку—прекрасні краєвиди. Іван та Марія –ці хоч і літнього віку, та не самотні люди, бо тримаються одне одного, сподіваються потрапити в інтернат, де на їхню думку, все буде як на блюдечку. А може ще й шкодуватимуть за своєю Шакунівкою, де не зуміли звити затишного гнізда.

Login to post comments

27°C

Золотоноша

Mostly Sunny

Humidity: 57%

Wind: 0.00 km/h

  • 19 Jun 2018 28°C 13°C
  • 20 Jun 2018 28°C 17°C