Наталя Ужвій - прима української сцени, шлях на яку вона почала із Золотоноші

  Під час святкування 95-річчя Золотоніського району 3-го березня 2018 року в урочистій обстановці на фасаді районного будинку культури було відкрито меморіальну дошку пам’яті відомої артистки театру і кіно Наталії Ужвій. Тут на сцені самодіяльного театру Маринича-Яковенка в 1916 році вона дебютувала, тепер через 100-ліття це увічнено на меморіальній дошці цієї історичної будівлі.
Наталя Михайлівна Ужвій народилася 27 серпня 1898 року в містечку Любомль Волинської губернії в селянській родині. Була старшою дочкою в багатодітній сім’ї, в якій виростало ще 5 братів і 2 сестри. До 1912 року жила в селищі Брудно поблизу Варшави, де навчалась спершу в залізничному, потім у міському училищі. Із 1915 по 1921 рік працювала вчителькою в селах Волинської, а потім Полтавської губернії. До Золотоноші приїхала в 1916 році і тут вчителювала, а також грала в драматичному гуртку Маринича-Яковенка, який ставив п’єси українських авторів. Золотоніський відрізок її життя і творчості вивчали й досліджували поет Іван Дробний та лікар-краєзнавець Віталій Побиванець.
У 1922 році драматичний гурток був перетворений у пересувний театр при Наркоматі освіти Української РСР й перебрався в Київ. До Києва тоді ж переїхала й Наталя Ужвій та вступила до Першого театру Української радянської республіки ім. Т.Шевченка. В театрі навчалась театральній майстерності в Івана Мар’яненка, в 1923 р. закінчила театральну студію при театрі.
 У 1925 - 1926 роках –провідна артистка в українському драматичному театрі Одеси (нині –музично-драматичний театр імені В.Василька), а також грала в російському драматичному театрі. Із 1926 року - провідна актриса театру «Березіль» в Харкові, яким керував Лесь Курбас. Харків тоді був столицею України, театр загалом і артистка Ужвій зокрема були активними учасниками українського культурного відродження. Вона разом з сином Михайлом навіть позувала скульптору М.Г.Манізеру для фігури Катерини багатофігурного пам’ятника Т.Шевченку в Харкові. У 1933 році вона була втягнута в кампанію «викриття» Курбаса, була змушена підписувати осуджувальні листи проти нього. Тут відбувається драма і в її особистому житті. Її другого чоловіка Михайла Васильовича Семенка (1892-1937), поета, основоположника українського футуризму, з яким вони разом прожили десять років, репресовують і розстрілюють (потім посмертно його реабілітують).
 У 1936 році вона покидає розгромлений театр «Березіль» і переїздить до Києва. По суті починає життя спочатку, з чистого листа. Із 1936 року й до кінця життя - вона актриса Київського драматичного театру імені І.Франка під керівництвом режисера Гната Юри. У тому ж 1936 році втретє виходить заміж за Євгенія Порфировича Пономаренка (1909 - 1994), артиста театру і кіно.
В роки війни вона разом з театром знаходилась в евакуації спершу в Тамбові, потім - в Семипалатинську і Ташкенті.
Артистка грала в театрі і знімалась в кіно. На її рахунку близько 213 зіграних ролей.Погляд її очей, неповторний м’який голос - незабутні. Вона - народна артиска СРСР і України, Герой Соціалістичної праці, лауреат трьох Сталінських премій (у 1943 році за виконання ролі Олени Костюк в фільмі «Райдуга»; 1949 р. - за роль Ольги в спектаклі «Макар Діброва; 1951 р. - за роль Наталії Ковшик у спектаклі "Калиновий гай").Лауреат Державної премії імені Шевченка (1984) за роль Люсі Купер у спектаклі «Дай дорогу завтрашньому дню» В.Дельмар і «Ретро» А.М.Галіна. Нагороджена чотирма орденами Леніна, багатьма медалями. Артистка , котра побувала на олімпі слави, обласкана нагородами й відзнаками.Цариця сцени і водночас земна жінка. Ці ролі - як земної звичайної жінки, так і цариці, повелительки, вона грала на сцені і ними жила. Іноді вона приїздила й до Золотоноші, де тривалий час, особливо у 60-70 роки сильною була драматична трупа, навіть удостоєна почесного звання народної. І зараз в Золотоноші ще знайдуться живі свідки, хто бачив Наталю Ужвій у спектаклях на сцені, розмовляв з нею. Померла артистка 29 липня 1986 року і похована в Києві на Байковому кладовищі. Єдиного сина Михайла, котрий народився у 1927 році, вона втратила у 1951-ому.
 Про Наталію Ужвій зняв документальний фільм Сергій Параджанов.Є меморіальна дошка на вулиці Наталії Ужвій в Любомлі на фасаді гімназії її імені; а також її ім’я носять вулиці в Києві й Харкові. Тепер додалася ще й меморіальна дошка в Золотоноші, звідки почався її шлях на велику сцену.

Last modified onПонеділок, 19 березня 2018 16:18
Login to post comments

-2°C

Золотоноша

Cloudy

Humidity: 98%

Wind: 8.05 km/h

  • 14 Dec 2018 0°C -2°C
  • 15 Dec 2018 0°C -5°C