Із вечора 14 жовтня усім небайдужим жителям Золотоноші неспокійно, місто сколихнула страшна новина: на пішохідному переході автомобіль збив 2 дітей – Владика та Каріну. Двоє друзів вирішили піти прогулятися увечері, повідомили своїм родинам, здзвонилися та зустрілися, аби подихати свіжим повітрям. Двоє хороших друзів пішли до одного із супермаркетів у центрі міста, потім переходили дорогу біля коледжу Ветеринарної медицини, хлопчик звернув увагу чи немає поблизу автомобілів, переконався, що подолати відстань буде безпечно, аж тоді пішли з подругою переходити на інший бік вулиці.
Нижчій на зріст дівчині дісталось більше, пошкоджено таз і хребет, вона втрачала свідомість, у високого на зріст хлопця—перелом ноги, він навіть спершу сам викликав швидку допомогу  за номером 103. За кермом «Жигулів» був місцевий житель ромської національності Гавриленко Микола Вікторович, 1988-го року народження. Він спершу проїхав трохи далі,зупинився й підійшов на місце аварії. Сталася ця транспортна пригода буквально на очах поліцейського патруля, який за пару десятків кроків чергував біля фонтанів.
-Важко навіть пояснити, чому трапився цей наїзд.Вулиця освітлюється ліхтарями, може не так яскраво зі сторони фонтанів.Пішоходи були в темному одязі, автомобіль  їхав не швидко, водій з місця пригоди не зникав,ми відразу перекрили рух вулицею,--розповів про обставини інспектор патрульної служби Ярослав Бондаренко.— Обставини автопригоди розслідують слідчі з відділу поліції.
Однозначно, водій допустив серйозні порушення, ігноруючи правила дорожнього руху, адже наїзд стався на пішохідному переході на очах патрульного екіпажу поліцейських. Та й взагалі жителі міста обурюються тим, що деякі водії буквально літають вулицями. Ця трагедія –як наочний результат  таких безвідповідальних польотів.
Двох збитих дітей доставили автомобілем швидкої допомоги в центральну районну лікарню, де надали першу невідкладну допомогу, зробили рентген-обстеження та автомобілем швидкої допомоги  відправили в Черкаси на лікування в обласну лікарню. Тепер замість того, щоб навчатися (Каріна—студентка Черкаської медичної академії, Владислав—одинадцятикласник Золотоніської міської школи №2 інформаційних технологій) вони лікуються, за їхнє життя і здоров’я борються лікарі. Переживають рідні, за дівчину - батьки, за хлопця—бабуся, котра його виростила, бо він повний сирота. І звісно ж, витрачаються, адже за кожен день лікування потрібно витратити на ліки більше тисячі гривень.
Владислав розповідає про вечір суботи.
-    Я впевнився, що не було ніякого автомобіля, звернув увагу, що стояла патрульна машина, не дійшовши п’яти метрів  до кінця переходу відчув, як нас збиває машина, через те, що мій зріст вищий, мені пощастило більше і я отримав відкритий перелом, а моя подруга Каріна постраждала більше, у неї зламаний таз. Машина не зупинилася, поїхала далі, до нас почали збігатися люди, згодом підбігли і патрульні, для мене було дивним те, що люди кричали: викличте швидку, і ніхто не викликав, швидку я викликав собі сам. Потім під’їхав і винуватець аварії, він дуже панікував і кричав: ти ж бачив як я їхав, я їхав 30 км/год. Приїхала швидка, оглянула нас і забрала спочатку Каріну, бо її стан був набагато важчий, ніж у мене, приїхало багато ромів, хлопець, який нас збив, усім видом показував, що йому погано. Потім приїхала моя тьотя і батьки Каріни.
Бабуся хлопчика Ліда Петрівна досі неспокійно пригадує той день: «Я була вдома, до мене подзвонила донька і сказала: мамо, не хвилюйся, Владік у Черкасах, він живий. Я спочатку думала, що він потрапив у якусь неприємну ситуацію, його затримала поліція. Дочка сказала зібрати речі, я не могла оговтатися та зібратися із думками, тіло мене не слухалося, гроші випадали з рук, я не могла одягнутися», - розповідає бабуся хлопчика.
У Черкасах родина чергує позмінно, щодня витрачають великі суми на лікування дитини. З перев'язок Владика привозять «зеленого», у нього «волдирі» злізають із шкірою, щодня температура до 39 градусів. Ми поцікавилися чи виходили на зв'язок ті, через кого трапилася аварія, телефонна розмова була такою:
-    Ми чуємо, що ви адекватна жінка, з вами можна і поговорити, може ми допоможемо фінансово? Аби нам якось зустрітися», - говорили винуватці. Але увечері знову передзвонили і уточнили, що на 2 дітей грошей немає, «не потягнуть» таке лікування, бо забрали авто, права на 3 роки і ще розповідали про проблеми, які їх теж спіткали. Але, зрозуміло, що цим двом родинам потрібно у прямому сенсі підняти дітей на ноги. Владик навчається у випускниму класі та готується складати ЗНО, час, який він пробуде у лікарні – втрачено, його успішність суттєво знизиться і через цю аварію дитина може не вступити на обраний фах, це не може компенсуватися нічим.
Бабуся додає: «Вони просили нас нікому не розповідати про аварію, але уже о 9 годині вечора до нас дзвонили товариші Владика і самі розпитували, що трапилося. У маленькому місті не часто трапляються такі ДТП і про них будуть говорити хочемо ми того, чи ні».
 Мама Каріни ледь стримує сльози і розповідає про той жахливий вечір: «До нас прийшли куми, ми чекали доню із навчання, сіли усі разом вечеряти. До Каріни о шостій вечора зателефонували друзі і покликали її прогулятися. О пів на сьому до мене подзвонили і сказали, що таке трапилося. Я почала кричати і казати, що вони говорять неправду, нащо так жартувати, але потім лікар узяв телефон і повідомив мені цю страшну новину». У дівчини зламаний таз, осколки кісток розсипані, один осколок майже дістає до сечового міхура, порушення інших цілісних кісток тазу (дівчина якийсь час не зможе сидіти).
-    До нас приїздили батьки винуватця аварії, привезли нам цукерки та фрукти, хоча ми чекаємо від них фінансової допомоги. Вони чомусь розповіли моїй сестрі, що від грошей я відмовилася, але ні! Я чекаю, щоб ті, хто винен у аварії повністю компенсували наші матеріальні витрати.
Щодня родина Каріни витрачає близько 500 гривень, сума витрат буде зростати, наприклад за МРТ родині довелося заплатити 800 грн. Скільки буде коштувати операційне втручання, поки що невідомо. Також Аліна Миколаївна розповідає: «Як тільки вони приїхали, сказали нам: давайте говрити спокійно, ми можемо привезти і адвоката, -  але який може бути адвокат, якщо потерпілі ми!»
Аліна Миколаївна також розповіла 2 версії, які назвав водій автомобіля, що збив дітей: «Спочатку він казав, що впав телефон, нагнувся його забрати і не побачив пішоходів, друга версія, що він дивився у інший бік. До речі, до нас досі не приїхали із поліції та не узяли покази, мені здається, що варто було б це зробити для розслідування».
Поки що батьки Каріни розгублені та досі не відійшли від шоку, хвилюються і за навчання доньки, бо вона навчається на 1 курсі Черкаської медичної академії. Батьки дуже вдячні Владику за те, що він був поруч із їхньою донькою, бо саме він викликав швидку, зараз підтримує Каріну морально, також вдячна друзям, які навідують доньку, додають їй оптимізму.
Ми бажаємо найшвидшого одужання дітям та спокою їхнім родинам!

 Невтомно уже другий рік працює медична реформа у Золотоноші, ми вирішили запитати у і лікарів, і у пацієнтів, які зміни трапилися за рік у наших лікарнях та наскільки ефективніше тепер буде лікування пацієнтів.
Неозброєним оком видно ліпші зміни у сімейній медицині. Залишилися ті самі кваліфіковані лікарі та медичні сестри, але з’явилося нове обладнання, якісний ремонт, наново умебльовані кабінети приємно тішать наше око.
Розпочали ми свої відвідини із реєстратури ЦРЛ, бо звикла звертатися за лікарською допомогою сюди – тут нас з хорошим настроєм та посмішкою зустріла реєстратор Любов Озірська, внесла у базу мої дані та зареєструвала до потрібного лікаря на обстеження, далі пояснила як правильно почати обстеження та до кого звернутися.
Щоб дізнатися на скільки ефективною є медична реформа у Золотоноші ми пішли до 3 амбулаторії. У лікарні відразу помітні зміни – якісний ремонт, нове обладнання, нові меблі, щоправда, ще є над чим попрацювати і куди вкласти кошти. У амбулаторії є свій фізкабінет, своя маніпуляційна, інгаляторій, кабінет для щеплень. У амбулаторії увесь персонал усміхнений та доброзичливий, говорять, що настрій для роботи з’являється уже від умов у яких доводиться працювати, пацієнти теж задоволені таким реформуванням: «Ми тепер можемо відвідувати лікаря усією родиною, не треба займати черги у всіх лікарнях, це економить наш час і нерви, ми обрали собі сімейного лікаря і родиною лікуємося у неї», - говорить пацієнтка Лариса.
У третій амбулаторії прийом ведуть пятеро сімейних лікарів: Михайло Рибка, Надія Верхольот, Тетяна Мозгова, Лариса Демешко, Віра Полякова, усі жителі міста можуть потрапити на прийом до лікаря у зручний для себе час, для цього складено графік прийому.  
Інша пацієнтка теж вдячно говорить: «У одному приміщенні я тепер можу зробити все: ЕКГ, виміряти рівень глюкози у крові, виміряти тиск, раніше я ходила по кабінетах, переходила з одної лікарні в іншу, а тепер заощаджую свій час. Мені навіть здається, що медсестри стали уважніші та люб’язніші».
Завідуюча 3 амбулаторією веде нас екскурсією по кабінетах, спочатку показують фізкабінет ( каб. 10), його обладнання, Депутат Єсенія та Головньова Раїса Василівна охоче показують як вони тут приймають пацієнтів, розповідають про процедури, які пропонують пройти хворим та їх ефективність. Депутат Єсенія показує нам кабінети, де пацієнти можуть отримати послугу електрофорезу, вихрового струму, магнітотерапії та ін. Можна також пролікувати усі захворювання нервової системи, остеохондроз, цукровий діабет, позбутися застою жовчі, тощо.
Одним із найважливіших, мені здається, сьогодні кабінетів теж запрацював із 9 жовтня 2017 року – це оглядова. Тут працює Клименко Людмила Миколаївна, вона розповідає, що такий кабінет є у кожній амбулаторії і він нині дуже потрібний, бо рівень онкозахворювань надто зростає, і такі обстеження просто необхідні, аби попередити захворювання, або виявити його на ранніх стадіях.
Під час нашої екскурсії із кабінету щеплень чути дитячий плач, але зовсім скоро маленька пацієнта посміхається і забуває про цю неприємну процедуру. Щеплення робить медична сестра Проценко Неля Іванівна.
У кабінеті педіатрів о 4 годині вечора теж людно, на прийом завітав маленький хлопчик із батьками, він поводиться спокійно та терпляче, мама розповідає про проблеми зі здоров’ям сина лікарю-педіатру Підкуйко Ірині Іванівні, та медсестрам Дейнезі Людмилі Петрівні і Казці Аллі Анатолівні. Працюють у амбулаторії ще 2 досвідчених педіатрів – Микола Ярмілко та Надія Курило, які теж щодня є на прийомі із 8.00 до 18.00.
Шмиголь Інна Іванівна – сімейна медична сестра, під час наших відвідин  заповнювала картки денного стаціонару, але є в неї ще одна важлива функція – Інна Іванівна проводить забір крові у пацієнтів вдома, це для тих, хто з якихось причин не може прийти у лікарню.
Важливо, що амбулаторії працюють 6 днів на тиждень до 18.00, це, безумовно, перевага, бо іноді люди після роботи не встигають пройти необхідні процедури.
Завідуюча амбулаторії №3 Верхольот Надія
Федорівна говорить: «У нас можна отримати весь спектр необхідних послуг, тут і денний стаціонар, і щеплення, і оглядовий кабінет, і кабінет здорової дитини, що сьогодні дуже важливо. Хворі дітки не контактують із здоровими, вони тепер не сидять у одній черзі, не спілкуються у коридорі, тепер мами можуть бути спокійні коли ведуть діток на плановий огляд».
Старша медична сестра Валентина Володимирівна Синьоок розповідає, що помітні позитивні зміни відбулися у золотоніській медицині: «Почнемо із найменшого – зникли черги, тепер пацієнти годинами не чекають під дверима у лікаря, аби втрапити на прийом, також у нашій амбулаторії пацієнти можуть отримати пакети для оперативного втручання, пакети для породіль, калоприймачі, для жителів міста ця програма діє у повному обсязі і безкоштовно, приблизна вартість такої послуги 1000 гривень, що дозволяє пацієнту суттєво заощадити».
Увесь персонал амбулаторії задоволений умовам та новою, якісною апаратурою, їхні пацієнти тепер більше довіряють результатам обстежень. Здається, що медицина Золотоніщини поступово виходить на новий рівень обслуговування та лікування пацієнтів.
Завідувач амбулаторією №3 Надія Федорівна скромно додає, що хотілося б, аби хтось із підприємців облаштував у приміщенні буфет, який став би у нагоді їхнім пацієнтам та персоналу. Не зайвим би було і збільшити парковку, бо ж відвідувачів у лікарні стало більше і площа дозволяє.
Насамкінець Надія Федорівна та Валентина Володимирівна закликають батьків робити діткам щеплення, тим більше у амбулаторії є усі необхідні матеріали для цього: «Діток потрібно вакцинувати, іншого захисту від деяких хвороб немає, тим більше зараз є якісні вакцини, важливо, щоб батьки цікавилися імунологічним станом своєї дитини і перевіряли чи є у картці усі потрібні щеплення, якщо чогось не вистачає то тепер є така можливість їх отримати», - говорить Надія Верхольот.

Золотоніський маслоробний комбінат – один із шести підприємств, що входять до складу холдингу «Молочний альянс» і випускає продукцію під відомими брендами «Златокрай», « Здорово», «Славія», «Яготинське». В холдингу «Молочний альянс» Золотоніський маслоробний комбінат—це основне підприємство—експортер, яке має право експортувати  і продає за кордон всі види своєї продукції. А спеціалізується на виробництві твердих сирів, масла, сухих молочних сумішей та зокрема демінералізованої сиворотки. Це право дісталось йому не за наказом зверху чи в спадщину, його колектив добився завдяки випуску якісної продукції, крокуючи до цього послідовно й наполегливо.Можна навіть прослідкувати хронологію цього поступу. Ще в 2012-ому році спеціалісти ДП «Черкасистандартметрології» сертифікували  їхню продукцію, а із 10 січня 2016-го тут вже мали право експортувати свою продукцію в країни Євросоюзу. У травні 2017-го Золотоніський маслокомбінат  пройшов міжнародний  сертифікаційний аудит  за системою  безпечного управління  якістю харчових продуктів  згідно вимог FSSC 22000—2015, який провела швейцарська фірма  SGS за ініціативою  ТК «Молочний альянс». За шкалою оцінювання  комбінат отримав найвищий бал—12, тобто відмінно! Сертифікат діятиме протягом трьох років, однак щорічно  аудиторами компанії проводитиметься  технічний нагляд  на підтвердження вимог системи. Та можна сказати, що контроль за якістю існує постійний, щоденний, поопераційний, навіть за кожною партією, за кожною фурою відправленої продукції, якість якої через свої лабораторії перевіряє замовник. Відмінна якість—це як перепустка на міжнародний ринок, свого роду паспорт, яким дорожать і щоденно підтверджують рівнем виробництва на своєму підприємстві.
Сьогодні на Золотоніському маслоробному комбінаті «Златокрай»--свіжа новина: у вересні тут підняли заробітну плату на 15%, це вже третє підняття за нинішній рік.(В минулому році середня заробітна плата сягала понад 5 тис.грн., а в нинішньому—більше 7).
-Це як доказ того, що і в Україні можна в нормальних умовах працювати і гідно заробляти, а не масово їздити на заробітки за кордон,--такої думки директор підприємства Владислав Віталійович Кулініч.
Цієї осені виповнюється 35 років  «новому» заводу, введеному в дію в листопаді 1982-го. А до того 50 років працював «старий» завод, від якого залишився гуртожиток, який передали в комунальну власність міста. Там же спорудили найбільший в Україні холодильник та склад — там зберігається 1 тисяча тонн масла, хоч можна й до 3 тисяч тонн, та частину його продають буквально з коліс. Бо золотоніське масло розпробували в Голландії, через яку «Златокрай» відкрив для себе Європу.Спершу  для цієї країни замовляли  100 тонн масла «Екстра» жирністю 82,5% - це світовий стандарт, натуральний продукт без ніяких рослинних домішок, потім стали брати по 300. Навіть жартома переказували, що там за золотоніським маслом вишикувалась черга. Крім Нідерландів і Франції, це масло купують Марокко, Єгипет, Арабські Емірати. Сухі молочні суміші у великих кількостях бере Китай, а тверді сири—Казахстан, Білорусія. Всього із 40 країнами світу торгує це підприємство.
З історією «нового» заводу тісно переплелася трудова біографія Владислава Кулініча, який після його введення в дію прийшов сюди інженером-механіком, молодим спеціалістом після закінчення столичного інституту харчової промисловості. Не соромився крутити гайки і  скрізь вникати. А в 1997-ому, коли завод як в прірву потрапив у кризу, в надії на те, що Кулініч витягне, його одноголосно обрали директором. Надії справдилися. За ці 20 років його керівництва підприємство зазнало кілька реконструкцій, переживало як піднесення, так і скрутні часи.Завод мав навіть свою програму підтримки тваринництва у підсобних господарствах, яка добре себе зарекомендувала. А вже в складі холдингу  став спеціалізуватись на виробництві твердих сирів у реконструйованому сучасному сирцеху. Тоді їхні сири тисячами тонн купувала Росія, та почалась спершу торгова війна, а потім війна справжня й цей ринок було втрачено. Довелося шукати нові ринки, тобто починати спочатку.
Сьогодні на комбінаті працює три цехи—маслоробний, сирцех і цех сухих молочних сумішей, всі автоматизовані й комп’ютеризовані за останнім словом техніки.За добу переробляють  320 тонн молока, 80 тонн сироватки, до 100 тонн знежиреного молока зі свого та Яготинського й Баштанського сир заводу, звідки через день доставляють і згущену сироватку. За минулий рік переробили 90 тис. тонн молока, збільшили виробництво на 6%, переробку сировини—на 19%. Виробили продукції на 780 млн. грн.. Після пережитих труднощів із втратою ринку це був перший успішний рік, навіть в умовах відсутності дотацій,--не приховує радості за такий поступ Владислав Віталійович.—В цьому році запланований приріст перекрили на 10%.Це цінують в холдингу і підтримують інвестиціями, котрих було виділено 20 млн. А на реконструкцію маслоцеху «Молочний альянс» для «Златокраю» додатково  щойно виділив ще 5,5 млн. грн..
-Там встановимо рекупиратори, що дадуть змогу економити енергію холодильників, а це великі кошти, - розповідає про новинку головний інженер з багаторічним досвідом Анатолій Михайлович Строкань, який тут виріс від слюсаря-наладчика.
Про семінари, навчання , екзаменування , що допомагають тримати на рівні професіоналізм,--розповідає начальник виробництва Тетяна Василівна Гонза, а ще про участь у виставках, презентаціях. Розмова і цих двох головних спеціалістів, і директора незмінно повертається про якість—вона понад усе й щоденно на першому плані.Тетяна Василівна трудиться на підприємстві вже 30 років, виросла із рядової робітниці. Звідти починав і начальник сирцеху Володимир Турський, з простої апаратниці—й Віра Ніцак,начальник масло цеху, і Галина Цимінська—начальник приймально-апаратного цеху.Тут трудяться сім’ями, династіями, як от династії Городничих,Берліменків, Сторони, Кfрпенки.Тут постійно підтримують своїх ветеранів пайками й  увагою (збереглася профспілка). Попри те, що на підприємство складно потрапити через охорону й суворі санітарно-гігієнічні вимоги, тут для шанованих ветеранів міста влаштували недавно навіть екскурсію, а екскурсоводом, незважаючи на велику зайнятість , був сам директор Владислав Віталійович. Кулініч. Для нього, депутата обласної ради, Заслуженого працівника промисловості України це і є конкретною турботою про людей.Хоч і проблем вистачає, хоча б з нестачею кадрів. Із сировиною, бо молочна ріка міліє і потрібно вживати невідкладних заходів для підтримки тваринництва. А своїм партнерам із господарств «Плешкані» (Людмилі Іванівні Лисун), «Прогрес»(Василю Федоровичу Лисенку), «Красногірське»(Владиславу Петровичу Шестопалу), «Іскра»(Сергію Миколайовичу Кикотю),»Нива»(Валентині Олексіївні Гонтар) та ін.. вони вдячні за співпрацю. Навіть ремонт черкаського мосту відчутно позначився на собівартості продукції, намотуючи кілометри дороги в об’їзд і розмитнення в дальшій стороні.
 Але про Золотоніський маслоробний не скажеш, що це підприємство ветеранів, бо середній вік працюючих—35-45 років,  38 чоловік вже працюють 25 років, 14 чоловік віком від 20 до 25 років. Навіть на робітничих посадах тут працюють люди із вищою освітою, чого потребує модернізоване підприємство. Про оновлення кадрів тут повсякчас дбають: їздять на розподіли до вишів, підтримують зв’язки із Звенигородською школою сироварів, із Смілянським  харчовим коледжем, турботливо опікуються своїми практикантами. Як і всіма працюючими, для послуг яких своя їдальня: смачні повноцінні  обіди в ній на місяць коштують 300 гривень—дешевинка. Для працюючих, а їх тут 600 людей-зручний спецодяг, повний соцпакет офіційного працевлаштування, а не конверт.
А до професійного свята всі отримають премії—це вже не секрет, бо наказ підписано, і не диковинка, бо працівники тут отримують премії місячні і квартальні. У день професійного свята на стадіоні «Колос» в Золотоноші обов’язково відбудеться футбольний матч між командою ветеранів і молодих спортсменів (якось навіть коли падав дощ, то гри не відміняли), в команді ветеранів вже традиційно гратиме директор Владислав Кулініч. А серед всіх шкіл міста  традиційно проведуть футбольний турнір , де всім учасникам дістається інвентар і футбольні м’ячі, а переможцю—кубок.Коштом «Златокраю» проводиться шаховий турнір і в Іркліївській школі,в котрій свого часу навчався  Владислав Віталійович і там вчителювала його мама. А на поруйнованому тепер Іркліївському маслосирзаводі працювали батько і тесть—спеціалістів звідти тепер возять спеціально виділеним транспортом на роботу на Золотоніський маслокомбінат, щоб не марнувались золоті руки й досвід.

14  жовтня—Покрова, велике християнське свято. Колись своєю заступницею вважали Покрову Божої Матері Запорізькі козаки.Схиляли перед нею знамена і приклоняли коліна, молилися її іконі і зводили в її честь храми.Вже в наші дні було прийнято на Покрову святкувати день козака. А віднедавна—й день захисника Вітчизни. Із захисниками Вітчизни наших днів ми мали розмову напередодні Покрови.Мову вели про війну на сході України, куди наші герої пішли добровольцями.Що їх непокоїть ще в зовсім свіжих спогадах, як нині живеться і про що мріється?
Геннадій Миколайович Костюк, атовець-доброволець:
-Нас 6 чоловік із Золотоноші  влітку 2014 року першими пішли  добровольцями на війну. Руслан Яковенко, Володя Лисенко,Роман Орлов, Саша Гончар, Федя Муханов—хлопцям кому до 30, кому ледь за 30 чи до 40, а я серед них найстарший—1968 року народження. Свого часу служив в армії, у Латвії в місті Рига у 1987-1989 роках. Тоді ми вже відчували кризу дефіциту, діяли талони, а там все було-і продукти, і різні промтовари,як за кордоном. Тому служба   була чимсь схожа на туристичний вояж. Тепер же розуміли, що йдемо на війну й не обманювались. Бо перед цим були в самообороні,потім—волонтерами, бачили, що діється на сході і не чекали, поки нас призвуть на службу. Кілька разів ходили до військкомату й просили призвати, але чули відмову: «Чекайте!»Тому й поїхали добровольцями. 7 серпня 2014-го  прибули під Вінницю у тренувальний табір, потім 2 місяці тренувань на полігоні у Новоград—Волинському, а вже 12 жовтня  у складі 54-го  окремого  розвід батальйону ВСУ нас поставили на бойове чергування під Маріуполь,у нульову зону, від Гранітного до Широкиного. По нас лупили з різної зброї, а ми не могли відповісти, бо був приказ: «Спостерігайте!» А вже 1 листопада нас накрили градами. На фоні  згорівшої техніки –такий є знімок на міському календарі, на ньому ми не позуємо—доводилось втрачати бойових товаришів і самим ризикувати життям під кулями. 18 листопада я вперше покупався у бані. Не було води, хіба та, що в калюжах.Були голодні і босі—якби не волонтери, ми б не вижили.
В тому пеклі , про яке згадувати не хочеться, я пробув 301 день і 11 серпня 2015 року повернувся додому. Отримав травму хребта, нині перебуваю в Черкасах на лікуванні в госпіталі.Дали 3-ю групу інвалідності на 2 роки, а там видно буде. З такими 2нагородами» звідти повернувся не я один, а багато хлопців Із наших Роман Орлов підписав контракт і служить у військовій частині. Що пішов добровольцем, я не шкодую, якщо потрібно---то й ще раз піду.
Дома мене дожидалась сім’я—дружина і двоє дорослих дітей. 26 вересня я став дідом—донька вийшла заміж і порадувала внуком. Так хочеться ним тішитись. Нам як повітря потрібен мир, щоб ростити дітей, щоб жити. Але там, на війні ми бачили карти, де планувалось зайняти всю Україну, її сплюндрувати. Миру ніхто не подарує, тому нам його потрібно здобути. Це й означає захищати Батьківщину.
Руслан Леонідович Яковенко, атовець-доброволець:
- Напровесні 2014 разом з хлопцями  волонтерами їздили на Чаплинку Херсонської області, доставляли продукти  та речі для наших в зоні розмежування. Відчували, що там стає все гарячіше. Сам я тричі ходив до військкомату і просився мене призвати. Але чув відмову, мовляв, не маю воєнної кваліфікації, раніше в армії не служив. За фахом я вчений агроном, розбираюся в тракторах. Тому коли  пішов добровольцем, 2 місяці в учебці, потім на 10 місяців потрапив на передову під Маріуполь, на відрізок Чармалик—Павлополь, в окремий розвідувальний батальйон, то там був водієм БМП-2.
Це була справжня війна і вона триває ще й досі, хоч її називають АТО. Але в АТО мають бути задіяні спецпідрозділи. А в нас вояки без підготовки  і часом без спорядження. Розказують, що там немає росіян. Спитайте будь-кого, хто там побував, і вам всяк підтвердив, що вони там воюють на нашій землі як загарбники. Нашим людям потрібно прозрівати, потрібно ставати патріотами. Тільки так ми захистимо свою батьківщину, хату від ворога. Треба сказати самому собі: моя хата не скраю, видавлювати із себе «вату»!
Обстріли під Маріуполем снилися мені півроку, потім цивільне життя переважило. Я склав екзамен і став держслужбовцем, працюю держрибінспектором  Київського рибоохоронного патруля. Я пішов боротися з корупцією. Щоб закони були писані не для вибраних. Щоб депутатів, які не виконують своїх обіцянок, можна було відкликати.Щоб в наше життя повернути справедливість. Я вірю, що це можливо і для цього докладатиму всіх сил.
Я 11-ий рік розлучений, сам виховую 14-річного сина-школяра і доглядаю немічного батька.
Микола Анатолійович Богданов, атовець:
-На війну я потрапив  з шостою хвилею мобілізації. На півтора місяці попав в учебку під Полтавою, де отримав спеціалізацію радіотелефоніста, тоді—полігон в Чугуєві на Харківщині, де пройшли бойове спорядження і в трьох  бригадах кого направили на Луганщину, а нашу 58-у бригаду під Авдіївку Донецької області охороняти промзону. Там ми замінили 52-у бригаду і зайняли її місце. Я попав у розвід роту.  Працювати доводилось і на новому радіообладнанні, і на старому. Тільки мобільний зв’язок не годиться, бо постійно прослуховується. За 1 рік і 3 місяці служби довелося, як кажуть, пороху понюхати. Двоє товаришів з бригади там поклали голови. Що там творилось під Верхньоторецьком—нераз показували по телевізору: спустошені будинки без дахів, порожні оселі.
Повернувшись додому, закінчив курси електриків і планую влаштуватись на роботу за цією спеціальністю.А ще одружитися і обзавестися своєю сім’єю. З війни мене дожидалися батько й мати та сестра.
 Вітаємо усіх чоловіків, захисників Вітчизни з Покровою! Бажаємо мирного неба над головою, сили духу, терпіння, міцного здоров'я, перемог, відваги, чуйності і доброти.
Будьте гідними захисниками своїх родин та України!