Це питання було притчею во язицех впродовж двох десятків років. Питання поливу трави на футбольному полі хвилювало не тільки спортсменів, а було спробою “перетягування каната” між міською та районною владою. Тепер спортивний газон зрошують зі свердловини, яка подає воду із 40-метрової глибини. Відтепер не треба бути залежним від графіка водопостачання.

Чергова 11-а сесія 7-ого скликання Золотоніської міської ради відбулася 26-го липня в минулий вівторок. На ній були присутніми 25 депутатів міськради із 34-х, а також начальник Золотоніської податкової інспекції Павло Ільченко, головний лікар міського медико-санітарного центру Віра Антонова, представники місцевої преси, жителі міста. Вів сесійне засідання міський голова Віталій Войцехівський. На розгляд сесії було винесено 39 питань порядку денного, ще одне додалося із запропонованих. Розпочавши роботу о 10-ій ранку, сесія до полудня розглянула всю повістку денну й закінчила роботу.

Державне підприємство «Златодар», одне з найбільших, що входить до системи Державного комітету України з матеріального резерву, ще недавно переживало ситуацію, котру можна назвати крутим піке. Над ним як присуд висіло зловісне - банкрут. Як сніговий ком намотувало борги по сплаті податків, зарплати й розрахунки за енергоносії, а призначеним на посаду директора чужим представникам з далекої сторони (було кілька - з донецької) не вдавалось вивести підприємство з крутого піке. Рік тому вдалося своєму, Валерію Васильовичу Буркацькому - тоді призначеному на посаду спершу виконуючого обов’язки директора, а в грудні 2015-го затвердженого на ній після проведеного конкурсу, коли на посаду було вісім претендентів. Від цієї ситуації в колективу, як кажуть, ще зашпари не відійшли. За минулий рік «Златодар» заготовив 85 тисяч тонн зерна, це при тому, що його виробнича потужність становить 133 тисячі тонн. Наростивши виробництво, вдалося поступово й послідовно позбутися боргів по зарплаті, за використання електроенергії та спожитий газ, перед пенсійним фондом. Тепер на ДП працює понад 220 працівників, середня заробітна плата склала за минулий рік 2800 гривень. Златодарівці дуже цінують повернення стабільності на підприємство і самовіддано докладають для цього всіх сил. Підприємство живе, працює й міцніє завдяки їхній згуртованості, наполегливості й витримці.
- Дисципліна, порядок та професіоналізм - запорука злагодженої роботи колективу, - вважає Валерій Васильович й ставить безумовне завдання працювати чесно й дорожити репутацією надійного партнера. - Задоволений, що зі спеціалістами й рядовими працівниками хлібокомбінату ми в цьому питанні є однодумцями.
Директор Валерій Буркацький має досвід господарської й керівної роботи. Чого тільки варті 4 роки на посаді голови Золотоніської райдержадміністрації в буремні роки помаранчевої революції - згадує. А перед тим очолював на цій же посаді Драбівський район. Працював головою сільгосппідприємств у Деньгах і Дмитрівці, генеральним директором СТОВ «Пальміра»,заступником керівника агропромислового департаменту облдержадміністрації.
- Схоже, життя вас кидало як військового по різних місцях?
- Справді, свого часу доля давала мені вибір: залишитися після армії в Москві і робити військову кар’єру чи повернутися до своїх витоків - до села і землі, до чого лежала душа.
Сам він родом з села Байбузи, що за Черкасами, з селянської родини, там закінчив школу. Із правого берега доля закинула на лівий - навчався в Золотоніському ветеринарному технікумі, по закінченні якого отримав диплом з відзнакою і за направленням поїхав працювати ветлікарем у Лукашівку Чорнобаївського району. Без відриву від виробництва здобув вищу освіту у Білоцерківському сільгоспінституті, та доленосними були життєві університети у Олексія Андрійовича Мироненка, голови Лукашівського колгоспу із 5 сіл, дай Боже йому здоров’я. Людина й керівник з великої літери вчив його та інших власним прикладом. Як добирати кадри, як вирішувати питання, беручи відповідальність на себе. Валерій відчував, що до нього Мироненко ставиться як до сина. В той час Олексій Андрійович втратив свого рідного сина й мабуть мимоволі передавав чужому свої нерозтрачені почуття, тому Валерій не мав морального права його підвести. Працюючи колгоспним ветлікарем, згодом 5 років сільським головою (чи не наймолодшим в районі), заступником голови колгоспу. Лукашівка стала школою життя,його долею. Бо тут перетнулися стежини його і вчительки Людмили під дівочим прізвищем Бугаєнко з села Богодухівки. (Тепер вона –директор школи у Деньгах, котру закінчили двоє їхніх синів). Було у них незабутнє «солодке» весілля - тоді влаштовували такі в рамках антиалкогольної кампанії. Молодятам тоді подарували ключі від будинку. В той час в селі споруджувалось багато житла для спеціалістів і працівників, тоді їхнє господарство за соціально-культурне будівництво було навіть нагороджено Почесною Грамотою Верховної Ради УРСР, в чому була дещиця заслуги й молодого голови сільради. Взагалі діяла програма турботи про молодих спеціалістів, котрим гарантувалось перше робоче місце, підйомні, надавалось житло. На думку Валерія Васильовича, така політика сприяння й тепер дуже знадобилася б молодим і розв’язала б багато кадрових і демографічних питань державного значення.
Про свою школу в Мироненка Валерій Васильович згадує з особливою теплотою й любов’ю, окремі епізоди й моменти. Називає конкретні імена: Валентин Якович Бреус - бригадир тракторної бригади, Павло Пилипович Авраменко і Борис Дмитрович Чорнокінь - головний і зоотехнік по племсправі, Василь Павлович Гонтар-агроном, Любов Семенівна Герасименко - завфермою, Василь Іванович Вертипорох-бригадир рільничої - перараховує, наче боїться когось пропустити з тих лукашівських трударів, у кого черпав професійну й життєву науку. А потім й інших, з ким зводили життєві дороги - Івана Давидовича Пасічника, Івана Васильовича Сподаренка, Петра Васильовича Зубка, Дмитра Лисуна, Олександра Ружицького й Василя Цибенка, Віктора Павліченка, Григорія Зінченка, Сергія Кир’яченка й Миколу Васильченка, а також керівників вже молодшої генерації - Владислава Шестопала, Сергія Кикотя. Як свідчення того, що праця й спілкування з цими людьми, тобто спадщина не пропали марно, а втілені ним в життя, зараз втілюються. У Буркацького є якийсь особливий дар це регенерувати. Може, тому так багато в нього друзів.
А час переджнив’я, коли дозрівають у полі хліба й розливаються навколо золотим морем - то для нього найулюбленіша пора ( в таку й сам народився - 11 липня йому сповниться 55, момент, коли життя виставило дві п’ятірки). Цей час на «Златодарі» особливо напружений і врочистий: вже все підготовлено до сезону приймання зерна - вагове господарство, лабораторію, елеватор, склади. Навіть вже прийнято перші зразки зерна нового врожаю - озимий ячмінь із СТОВ «Чапаєвське» Золотоніського району і ріпак із СТОВ «Агроко» Чорнобаївського, ось-ось з дня на день на прохідну прибудуть й навантажені зерном автомобілі й автопоїзди. Сюди везуть зерно із сільгосппідприємств, фермерських господарств і кооперативів, навіть від одноосібників не тільки з трьох районів лівобережжя, а й з правого берега - з Черкаського району, є також партнери з Київської і Полтавської області. «Златодар» вибирають тому, що він партнер надійний, дотримується слова й умов договору особливо тепер, в часи значної конкуренції.Статус державного підприємства зобов’язує. А ще заведені новітні порядки. Отже, перед початком сезону наводять останні штрихи, коли воно запрацює і в нічну зміну. А поки–що вночі працює лише комбінатівська пекарня, використовуючи зручний нічний тариф на електроенергію. Її роботу відновили й тепер смачним і найдешевшим в окрузі хлібом, плетінками, рогаликами й булками забезпечують покупців Золотоноші та сіл Золотоніського і Чорнобаївського районів. Останні штрихи на території з косами в руках наводять робітники потокової лінії. До речі, в середині травня на «Златодар» разом з «гідом»--головою Державного резерву України Вадимом Мосійчуком приїздили французи - п’ятеро бізнесменів, котрі мають свій елеваторний бізнес. То оглядаючи із найвищої точки - із золотоніського елеватора велику, в 27 гектарів територію, вони дивувалися її доглянутості, а також тому, що обладнання хоч і не нове, зате справне й працює. Уклали договір співпраці (деталі - то вже комерційна таємниця), сподіваються на інвестиції, оновлення виробництва.
 Наприкінці розмови - троє запитань імениннику експромтом.
- Що вважаєте найціннішим в житті?
- Сім’ю, родину, що від батька до сина. Своїх двох синів ми ростили самі і я дуже вдячний дружині Людмилі Григорівні, котра велику частку сімейної ноші брала на себе, коли я затримувався на роботі. Вже дорослі сини. Старший Юрій служить в органах безпеки України, з невісткою Інною, диктором телебачення на каналі СТБ ростять вже двох своїх діток Ярослава 4-х років і 2-річну Мар’янку. Молодший Олег закінчує магістратуру в юридичній академії.
- Чим захоплюєтесь? Чи слідкували за чемпіонатом Європи з футболу?
- Люблю слухати й співати українські пісні. Люблю рибалити, коли є час, якого ніколи не вистачає. Люблю милуватися, як колоситься поле золоте.
 А з чемпіонату не пропустив жодного матчу. Прикро і соромно, що Україна програла. Після поразки нам треба стрепенутись і підводитись. Своїх професіоналів, майстрів, спортсменів ростити.
- Яку маєте заповітну мрію?
- Щоб в Україні настав мир, щоб був мир. Щоб ми вміли будувати й ніколи не руйнували збудованого.
  Валентина Андрійченко. На фото: директор Валерій Буркацький; колектив потокової лінії елеватора, працівниці лабораторії.

Найспортивнішим селом стала Новодмитрівка
В останню неділю червня  на Золотоніському районному стадіоні «Колос» проходили фінальні змагання за звання «Найспортивніше село—2016».Змагалися 10 команд, які в своїх зонах вийшли переможцями. Спорсмени грали в футбол, підіймали гирі, боролися на руках з армрестлінгу, перетягували канат, грали в шашки.
 Серед команд загальнокомандне перше місце здобула команда Новодмитрівки, набравши 408 очок. Всього на одне очко від неї відстала команда Зорівки (407 очок) і здобула друге місце. На третьому команда Гельмязова (382 очка). Ці села стали призерами. Далі місця розподілилися так: 4-е місце—Шабельники (378), 5-е—Кривоносівка (366), 6-е—Піщане (350), 7-е—Деньги (343 ), 8-е—Антипівка (329), 9-е—Ковтуни (328), 10-е—Гладківщина (315).
 У перетягуванні каната першими стали спортсмени Зорівки, на другому місці-Шабельники, на третьому—Антипівка. У міні футболі перше місце-Новодмитрівка, друге-Гельмязів, третє-Зорівка. У гирьовому спорті  перше місце у вазі до 65 кг Сергій Накушенко із Зорівки,до 75 кг - Олег Безгуба з Кривоносівки,до 90 кг—Олександр Ільченко з Гладківщини; понад 90 кг - Олександр Капинос із Піщаного. Перше місце у армспорті Віталій Ролько із Деньгів (до 70 кг), Володимир Бойко з Піщаного (до 90 кг), Микола Черінько з Новодмитрівки (понад 90 кг). У шашках на перше місце в черговий раз вийшов Іван Малий з Ковтунів. У настільному тенісі серед чоловіків Володимир Заболотній із Гельмязова, а серед жінок—Леся Наумейко з Шабельників. Серед сільських голів першість із дартсу здобув Ігор Гвоздь з Шабельників.
 З рук керівників району переможці отримали кубки, медалі, почесні грамоти і дипломи. Переможених не було. Всі виграли, утверджуючи здоровий спосіб життя.
 У Демках - новий сільський голова
Минулої неділі відбулися позачергові вибори сільського голови в селі Демки Драбівського району в зв’язку з тим, що повноваження попереднього було припинено відповідно до пункту 1 статті 79 Закону України «Про місцеве самоврядування».У списках виборців 746 чоловік. Взяли участь в голосуванні 413, тобто 55,4%. Недійсними виявилось 15 бюлетенів. Вибирали серед трьох претендентів. Найбільше голосів –151 набрала Ганна Печеник, яка й стала сільським головою.
 Переможцями молодіжної премії стали Артем Кухаренко і Дмитро Кузьмінський.
 Стали відомі імена  переможців обласної молодіжної премії, яку нещодавно в обласній держадміністрації вручили активістам молодіжного руху. Із 25 кандидатів премії дістались 7 учасникам. Серед них—і двом жителям Золотоноші та Золотоніського району. Із міста премію присуджено учневі міської школи №1 Дмитру Кузьмінському як учаснику програми “центр розвитку молоді”. У районі премію розміром 3 тисячі гривень присуджено сільському голові  Подільського Артему Кухаренку.
Золотоніський міський центр медико-санітарної допомоги нарешті отримав з міністерства охорони здоров’я ліцензію на діяльність цього закладу. До його складу входять амбулаторії по вулиці Шевченка,32, в територіальному центрі по вулиці Благовіщенській та в поліклініці ЦРЛ, котрі щодня регулярно приймають відвідувачів.
Німецька делегація вже вдруге в Золотоноші: співпраця продовжується
1 липня в Золотоноші вже вдруге за останніх два місяці побувала делегація з німецького міста Штольберг. Під час першого візиту гості привезли ендоскопічний комплекс для районної лікарні, а цього разу ще додали до нього комп’ютерну систему, завдяки якій можна проводити консультування онлайн. Привезли електронний мікроскоп для дитячого відділення.
 Двостороння співпраця продовжилася. Під час другого візиту гості спершу побували в будинку дитячої і юнацької творчості, в якому запропонували обладнати сучасною технікою конференц-зал. Беруться зробити якісну реставрацію в будівлі, не порушуючи її стилю, адже цьому приміщенню вже 110 років.
 Також як і обіцяли, побували в пожежній частині теж не з порожніми руками—привезли першу партію обладнання - панорамні маски, протидимні ортопедичні пристрої. Разом з ними приїхав і фахівець рятувальної служби, відбулося дружне спілкування.
 Приймали німецьку делегацію і в Новодмитрівській середній школі, котрій подарували комп’ютери. Співробітництво триватиме й надалі. Золотонісців запросили з візитом у відповідь до міста Штольберг, яке має поріднитися із Золотоношею. А для Золотоніського району спорідненою має стати земля Ельцгебірге.
Жителька Чорнобаївщини відзначила свій 100-літній ювілей
25 червня відсвяткувала свій 100-літній ювілей Ольга Шепель зі Скородистика, що на Чорнобаївщині.
Квітами та цінними подарунками щиро привітали ювілярку голова райдержадміністрації Сергій Джоболда, заступник голови райдержадміністрації Валентина Стилик, сільський голова Іван Поїздник, представник СТОВ “Агроко” Світлана Литвин, голова ветеранської організації Іркліївської територіальної громади Валентина Загреба та побажали здоров’я, щастя та уваги від рідних.
Народилася Ольга Маркіянівна в далекому 1916 році у багатодітній сім’ї, але після її народження мати померла і залишилась Оля сиротою.
Разом із чоловіком Миколою Федоровичем народили трьох синів, але один ще маленьким у 1947 році помер. Нині тішиться і гордиться двома синами, трьома внуками і двома правнуками. Проживає у Скородистику в окремому будинку, але в одному дворі зі старшим сином Іваном. Ще й досі допомагає синові та невістці по господарству, сама готує собі їсти, цікавиться новинами.
Ольга Маркіянівна має більше 50 років трудового стажу. Завжди сумлінна в роботі, чесно трудилася в колгоспі на пізніх роботах, де була потрібна.