В Москаленках дивилися фільм «Іркліївські свинопаси» й відзначали 60-річчя переселення з прибережжя у степ

У селі Москаленки Чорнобаївського району, розташованого поблизу автотраси із Борисполя на Кременчук, минулої неділі, 19 червня, якраз у Зелену неділю, відзначали 60-річчя переселення з придніпровського побережжя у степ в зв’язку з будівництвом Кременчуцького водосховища. Село потопає в садках і зелені; рівні, розплановані на квадрати кварталів асфальтовані дороги села ( вони в набагато кращому стані, ніж розтовчена у вибоїнах автотраса республіканського значення,що пролягає поблизу). Великий, на півтисячі глядачів  зал сільського будинку культури повен повнісінький, немає жодного вільного місця. Молоді, старші й геть старенькі глядачі,навіть вобіруч з ціпками чи на інвалідному візочку, свої і чужі, що приїхали на таку оказію здалека. Приїхали - зійшлися з нагоди 60-річчя переселення прибережних сіл Кітлово і Москаленки у степ, де виросло нове село Москаленки. Прибули подивитися старий фільм «Іркліївські свинопаси», відзнятий 1950-го року, ще коли старе село розташовувалось на побережжі і належало до Іркліївського району. Розкопав - розворушив цю тему місцевий краєзнавець Іван Іванович Бабир. Підказав, що був десь такий документальний фільм. А знайшла його в Києві в архіві по вулиці Соломенська,24 молода дівчина- односельчанка Аня Лисун. Вона родом із Москаленок, щойно закінчила університет імені Карпенка Карого, режисерський факультет і отримала диплом бакалавра. Повернення до життя старого фільму- це і є її перша професійна робота. Старий фільм відцифрували, роботу оплатив засновник місцевого сільгосптовариства Петро Іванович Лила.
- Що тебе вразило при тому, як односельці дивилися відновлений фільм? - розпитую дівчину.
- Вони не плакали і не сміялися. Дивились мовчки, як закам’янілі. Бо потрапили в своє колишнє життя. Це спостерігала і при попередньому перегляді для ветеранів, і при недільному, коли вже крутили кіно для всіх.
- А що спонукало взятися тебе за цю роботу?
- Це історія мого роду, що коренями сягає старих Москаленок. Ще живий мій дідусь, котрого звідти переселили у степ. Ще я не терплю неправди.
 Анна збирається продовжувати навчання на магістра, переживає, як з цим складеться. Можливо, серед численного люду, котрий переглядав фільм у Москаленках , знайдеться спонсор і допоможе їй в цьому, щоб дівчина- патріотка могла створювати правдиві фільми про нашу історію.
 А з того, що діялось в залі будинку культури відчувалося, що односельці пишуть її кожним прожитим днем. Голова села Лідія Мосур багатьом вручила грамоти. Із фронтів другої світової війни до села не повернулися 319 односельчан, із ветеранів тієї війни досі проживає лише одна - інвалід Ганна Тарасівна Лила. 15 односельців мобілізовано в АТО - ними гордяться, що вони захищають Батьківщину. В селі багато молоді, у змаганні на найспортивніше село воно зайняло перше місце й капітана Ігоря Шульгу за це нагородили. Із сьогоднішнього дня знову переносились в минулі роки. Краєзнавець Іван Іванович Бабир, не заглядаючи в заготовлений заздалегідь папірець, напам’ять розповідав історію переселення, називаючи прізвища й дати. Спершу розпорядження в грудні 1956-го про переселення 28 сімей. В степу не було води і її підвозили підводами. Першою з’явилась скважина на Герцисі. А житель села Михайло Михайлович Бесараб був першим буровим майстром. А Григорій Васильович Личко 35 років очолював місцевий колгосп.
 Ні, ця недільна подія в селі не була плачами за колишнім селом. Це була розповідь про велику мужність і терпіння, що мають мобілізувати людей для того, щоб в теперішній Україні життя покращилося.
В.Андрійченко.
На фото: Аня Лисун, в сільському клубі ніде яблуку впасти.