ТУРНІР ПАМ'ЯТІ ПАТРІОТА

23 вересня у Коробівці пройшов ІІ шашковий турнір ім. Назара Крупки, 48 учасників зібралося, аби зіграти в улюблену гру воїна, партію якої в останні дні свого життя він обіцяв зіграти своєму вчителю Петрові Йосиповичу Близнюку.
Назар Крупка народився 15 травня 1980 року, у 1997 році закінчив Коробівську середню школу. У 2001 – Херсонський університет МВС.
Усі, хто знав Назара розповідають, що він був енергійним, життєрадісним хлопчиком, із нестримною цікавістю та жагою пізнання.
Мама Назара – Тамара Федорівна -  розповідає, що син виростав свободолюбивим і мав бунтарський характер, ніколи не стояв осторонь людських проблем та печалей. Щороку, на новорічні свята, переодягався у Діда Мороза, аби привітати хрещеників зі святом та подарувати їм незабутні емоції дитинства.  Він був учасником Помаранчевої революції, Революції Гідності, а уже 16 лютого 2015 року золотонісці провели Назара Крупку добровольцем у зону АТО, де він  більше року захищав суверенітет України і беріг наш спокій.
Крім того, що Назар беріг спокій із зброєю у руках, він був волонтером, який своїми зусиллями забезпечував підтримку і кваліфікований правовий захист побратимам. Він ніс позитивний заряд, умів душевно розрадити, повеселити, підняти настрій, розвіяти безнадію.
Для кожного жителя Коробівки Назар – образ гідного сина, захисника України, борця за правду та справедливість, який віддав своє життя за мир. Він прожив надзвичайно мало, але зробив неоціненний внесок у життя багатьох людей та майбутнього України.
Посмертно Крупка Назар Федорович нагороджений почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вітальні слова, слова співчуття, слова вдячності та підтримки родині Назара говорили Голова Золотоніської районної Державної адміністрації Олександр  Анатолійович  Лісовий та Голова районної ради Валерій Петрович Саранча.
Найменші учасники змагань п’ятикласник Артур, шестикласник Станіслав та їхній товариш восьмикласник Богдан говорять про Назара Крупку як про національного героя, який віддав своє життя за територіальну цілісність України та зумів прожити своє життя так, щоб його ім’я назавжди закарбувалося у пам’яті як ім’я героя України. Хлопчики не соромляться говорити, що дуже хотіли б бути схожими на Назара, такими ж сміливими, рішучими, впевненими, розумними та добрими.
Мама Назара розповідає про сина із особливим вогником у очах, із вогником любові та пам’яті, ніжності та вдячності. Жодного разу за усю розмову Тамара Федорівна не виявила ніякої агресії стосовно тих політиків, які розпочали цю війну і тих, хто не зробив ніяких кроків, аби її швидше закінчити.
-    Назар – дитина емоційна, він не міг усидіти жодної секунди, завжди був заклопотаний якимись справами. Він народився під сузір’ям Бика, тому був дуже впертим та жвавим, якщо запланував якусь справу то уже нічим його не відмовити. Мій син був надзвичайно товариським, завжди допомагав усім тим, хто потребував його допомоги. Він був безкорисливим. Пам’ятаю, коли була Помаранчева Революція він просив у мене усе речі, які допомогли б пережити холод тим, хто боровся за справедливість. Він із дитинства хотів бути адвокатом, щоб захищати інтереси людей.
Жінка пригадує, що під час Революції Гідності син був на майдані, а у «найстрашніший день» обстрілів змушений був бути у Золотоноші у залі судових засідань, про що потім дуже шкодував, бо судове засідання можна було перенести, а його підтримка на Майдані була важливіша..
Мама додає, що відчуття свободи у Назара було з дитинства, він виростав бунтарем, борцем за справедливість, чесним і миролюбивим. Завжди намагався бути присутніми на мітингах, вступив у золотоніський осередок партії «УДАР», але згодом, розчарувавшись у політиці, вийшов із партії.
Тамара Федорівна відтоді як почалася війна розуміла, що син вдома не залищиться і це лише питання часу, коли він піде на фронт: «Одного дня Назар прийшов додому і сказав: «Мамо, не плач, але я не можу не піти», - я старалася не засмучуватися біля нього, щоб він не бачив моїх переживань, навпаки намагалася вселити в нього віру та силу, не відмовляла від АТО, бо знала, що це для нього життєвонеобхідно і вибір давно уже зроблений».
Тамара Федорівна розповідає нам, що Назар часто приїздив додому і жодного разу не мав на тілі навіть синця, постійно всміхався до мами, що він щасливчик і війна досі його не зачепила, за тиждень до трагедії Назар був на Золотоніщині у справах, потім поїхав у зону АТО і вийшов на чергування замість тих солдатів, які повинні були нести службу того дня, аргументувавши це тим, що він уже їде додому, а вони матимуть нагоду відпочити один день. Саме тоді, 11 березня 2016 року і загинув Назар Крупка.
Зіграти у шашки – було одним із останніх бажань Назара, у телефонній розмові із своїм вчителем, Петром Йосиповичем Близнюком він сказав: «Так хочеться зіграти у шашки, давайте організуємо шашковий турнір», - така домовленість стала останньою між чоловіками і тому, у пам'ять про Назара Крупку відбувся уже ІІ обласний шашковий турнір. Сприяла організації турніру районна рада, яка забезпечила гостей обідом та транспортом.

Головний спеціаліст сектору у справах молоді та спорту
Даценко Олександр Юрійович розповів нам, що турнір буде щорічним і районна рада усіляко сприятиме його розвитку, аби українці знали та пам’ятали свого патріота, який віддав життя захищаючи Батьківщину.
48 любителів шашок стали учасниками ІІ обласного шашкового турніру пам’яті Назара Крупки. Це найбільш масовий обласний турнір з даного виду на Черкащині. Хоча слід зауважити, що цьогорічний чемпіонат Золотоніщини зібрав 54 учасників, про що із заздрістю говорять в інших районах не лише Черкаської області.
Понад 20 самих титулованих учасників, серед яких 4 кандидати в майстри спорту, прибули з Черкас, Сміли та Чигирина, а першорозрядниця Гончарова Катерина прибула з Кіровоградщини.
Змагання проходили за швейцарською системою в дев’ять турів, кожен з яких тривав 20 хвилин. Роботи суддям вистачало, оскільки відчувалась обмеженість в часі в зв’язку з розкладом переїзду  гостей з Правобережжя через міст на Дніпрі.
Одноосібну перемогу здобув першорозрядник із Черкас Олег Тулуманов. Друге і третє місця розділили представники Сміли першорозрядник Олександр Ібрагімов та найіменитіший серед учасників, минулорічний переможець турніру кандидат в майстри спорту Іван Науменко. За додатковими показниками як і минулого року став Олександр.
Організаторами було передбачено ряд відзнак в декількох номінаціях. Серед 24 представників Золотоніщини як і минулого року переміг Григорій Луговський із Вознесенського. Друге місце у Миколи Кабанця із Новодмитрівки, на третьому – Олександр Волошин із Деньгів.
Серед жінок першою стала першорозрядниця Алла Гуменюк, на другому місці ще одна черкащанка кандидат в майстри спорту Тетяна Метельницька. Третє місце поділили гостя з Кіровоградщини
 Катерина Гончарова та жителька Благодатного Віра Масюк.
Серед школярів кращими були Авет Арутюнян із Золотоніської гімназії, учень Коробівського НВК Богдан Коломієць та Андрій Дахівник з Новодмитрівської школи.
Крім них пам’ятні грамоти одержали першорозрядники В’ячеслав Занін та Олексій Сібякін, кандидати в майстри спорту Володимир Бондар і Микола Пилипенко, які зупинилися за крок до п’єдесталу та ветерани 75-річні першорозрядники Анатолій Коковський і Григорій Проценко із Черкас.