Два проміле алкоголю затуманили очі водію

Біда впала на голову 58-річної Ольги Соломахи раптово, як грім з неба. Торік теплого й світлого літнього дня 13 травня у п’ятницю пополудні, коли ніщо не віщувало біди. Близько четвертої години мав раніше повернутися з роботи чоловік Григорій Васильович, якому вона загадала купити огірків. О 15.30 з вулиці долинув глухий сильний удар заліза об залізо, сполохавши тишу, а згодом через якийсь десяток хвилин по тому в її квартиру заскочив переляканий і блідий як полотно друг її сина Сашка й одним подихом випалив фразу:
- Вашого дядька Гришу машина насмерть збила на дорозі!
Цією звісткою прибив і її, ніби підтверджуючи, що біда одна не ходить. Вона силкувалася взяти до рук костилі й підвестися, але руки тремтіли й не слухалися, а поготів не слухалися й ноги, бо жінка ж тільки –що після чергової операції.
На широкій і рівній  та на той час безлюдній вулиці 23-го Вересня  в Золотоноші було привільно, але для автомобіля «Волга» чомусь не вистачило місця для проїзду й авто аж під самою бровкою наздогнало велосипедиста й на швидкості його збило, протягнувши ще зо три десятки метрів.Окремо валялись взуття і ноги, вибиті пальці, понівечене тіло чоловіка й розсипані огірки.Коли збитого насмерть чоловіка доставили в лікарню, то тріпотіло лише серце, відчайдушно тримаючись за життя й лікар Косенко сказав, що з таким сильним та здоровим організмом йому б ще жити та жити. На цю дорожну аварію збіглося багато людей, на очах яких вона сталася  й щоб уникнути самосуду від обуреного натовпу, винуватця наїзду посадили в поліцейську машину.23-річний Євген Веращагін був такий п’яний, що лика не в’язав, хилитався й натикаючись затуманеним поглядом на перекинуту руба «Волгу», наполягав, щоб її поставили на колеса, бо вона на газу й може вибухнути.Того дня він був на поминках у своїх родичів і після застілля  п’яним намагався сісти за кермо,то в гаражах його відраджували це робити, але чомусь ні в кого не вистачило здорового глузду відправити його додому на таксі.Цей водій-лихач Євген Верещагін, 1993 року народження, був добре знайомий своїми пригодами для  автоінспекторів патрульної служби: то він в дядька без дозволу взяв машину і розбив її, то наїхав на жінку-пішохода й та стала інвалідом,а рідня мусила його рятувати від тюрми.А в 2014 році його прізвище аж двічі фігурує в поліцейських протоколах за керування автомобілем в нетверезому стані й без документів.Цього разу алкотестер показав в його крові  вміст 2 проміле алкоголю, що відповідає випитим двом пляшкам спиртного, тобто літрі горілки, а від аналізу крові відмовився.Результат такої їзди  трагічний: вже наступного дня хоронили ним збитого Григорія Васильовича Соломаху й відправляли по ньому поминки.Потерпілому йшов 59-ий рік, чоловіку енергійному й непитущому,майстру із золотими руками, який 39 років працював  електромонтером Шевченківського відділка залізниці. Простого роботягу в останню путь проводжали як міністра багатолюддям, стільки зійшлося друзів, знайомих з міста, а ще співробітників зі Сміли, Черкас, Драбова.
-Я без нього як без рук!—плаче його дружина-вдова Ольга Василівна.
Прожили вони разом у шлюбі 36 років, виростили двох синів. Від старшого Сергія вже й трьох онуків діждалися, з яких найменшенький ніяк не втямить, де подівся дідусь Гриша і чому не приходить з ним бавитись; а молодший син Сашко ще нежонатий.У 2010 році Ольга Василівна, котра працювала то нянечкою в дитсадку, то поваром в гімназії, якось послизнулась і впала.Гадала, якось розходиться, а воно перелом в тазу, то вже 7 років не вилазить з травматології. Зробили 7 операцій.То чоловік біля неї і в лікарні сидів, і дома обходив. Зробили операцію сустава, то довелось продати материну хату в Богуславці. На одне коліно стяглися із Гришиної зарплати,а попереду ще операція на другому коліні, на яку коштів немає. В неї пенсія по інвалідності мінімальна 1490 гривень, добавили до мінімальної лише 50 гривень—за такі кошти не пролікуєшся і на ноги не станеш.
Тільки коли наша розмова з нею заходить про молоді роки, її погляд ясніє і на очах просихають сльози:
-Він сам із Згарів, як повернувся з армії, то прийшов до нас у Богуславець у клуб на танці, він гарно танцював і я добре, то так одне одного й вибрали, два роки зустрічалися й одружилися. Через ті танці ще четверо парубків із Згарів вибрали собі наречених у Богуславці, згодом ми сім’ями дружили, як рідні. Я в матері одиначка і Гриша зростав без батька, в нестатках. То допомагав і своїй матері, і моїй.Ще вмів за просто так людям підсобити, не здираючи платню. «Кігті» на плечі—і вже він з електрикою на ти. Із золотими руками був чоловік і доброї душі, не скупий і не жадібний, мене не ревнував, жили душа в душу.
В цих спогадах вона ще в тому світі, де вони були разом щасливі.Але з нього повертається в цю реальність, коли вже півтора року без нього.
Торішня аварія не тільки забрала її чоловіка й посиротила синів, а ще й зруйнувала сімейне гніздо.Квартира у них не приватизована, бо розміщена на території підстанції і вважається як службова. Їх не виганяють, але ж Гриші уже немає, то й немає впевненості для родини у дні завтрашньому. Квартира без газу, треба топити грубку й плиту дровами, а вона на двох костилях, вже без чоловікових рук і підтримки…
Суд засудив чи виправдав?
9-го жовтня у залі Золотоніського міськрайонного суду винесли вирок  обвинуваченому Є.В.Верещагіну за статтею 286 ч.2 Кримінального Кодексу України. Прокурор просив 6 років позбавлення волі, суддя погоджувався, що заслуговує він на 5 років. Його адвокат наголошував, що автопригода оформлена з грубими порушеннями, без взяття аналізу крові. А слідча, яка оформляла пригоду, свідчила, що не було такої вказівки з поліції. Винуватець аварії не  каявся й не вибачався перед потерпілими, а в суді свою провину визнав частково. Його визнали осудним, здатним контролювати свої дії, автомобіль—справним.
Суддя Валентин Таратін присудив йому 2 роки умовно та три роки позбавлення права кермувати автомобілем, у залі суду його звільнили від домашнього арешту, під яким перебував в ході слідства та судового розгляду.
То звинуваченого засудили чи виправдали?—дивувалися присутні в залі.
-Я сподівалася на справедливе рішення судді,--зауважила Ольга Василівна, що з костилями викарабкалась на третій поверх судового приміщення.
-Ви хотіли молодого хлопця запроторити в тюрму? Хіба він навмисне їхав вашого чоловіка вбивати? І де ви бачили справедливий суд і суддів? Ви що, телевізор не дивитесь?-- цинічно парирував суддя.--Не згодні з вироком—подавайте апеляцію,--тільки й порадив і вийшов із залу.
На подачу апеляції в потерпілої сторони є 30 днів після винесення вироку судом першої інстанції.Оскаржувати рішення чи простити винуватцеві його провину—вирішувати потерпілим. Першим ділом Ольга Василівна подала заяву до Золотоніського відділення пенсійного фонду з проханням  перепризначити їй пенсію по втраті годувальника , адже в покійного Григорія Васильовича  і зарплата була пристойна, і стаж роботи більше 40 років, з яких 38—на одному місці електромонтером у відділку залізниці.Хай би це було як добра пам’ять про її чоловіка, як пам’ятник. Молиться, щоб не відмовили в її проханні.
Ця справа, писана великим болем її родини, стосується не тільки її особисто, а й громади, суспільства загалом. Адже намітилися тенденції послаблення відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі наслідки.Триває й навіть посилюється неоголошена війна на дорогах з великою кількістю загиблих і травмованих. Як у великих містах (зокрема, Києві, Харкові, де недавно зафіксовано авто- трагедії із загибеллю групи осіб), так і в малих містечках і селах.Вчинки винуватих зухвалі напевне ще й через те, що уникнули або сподіваються уникнути покарання.У судовому вироку наче переплутані  ускладнюючі вину причини з послаблюючими.Така «великодушність» є мотивом не сідати п’яним за кермо  чи навпаки, не зважати на такі дрібниці,бо за це нічого не буде. Однозначно, що другий варіант.Але ж ціна занадто висока—людське життя і здоров’я, безпека загалом.