Той, що в школі пише фентезі-книги

Одинадцятикласник  Дмитро Грановський  із Золотоніської міської  школи №1 пише книги. Повість  «Той, що не скорився долі» побачила світ навесні 2016-го у Харківському поліграфічному центрі «Доміно», коли йому сповнилось 15. Всього ж в його шухляді вже є 5 рукописних книг, тобто набраних на комп’ютері, серед них і пригодницький роман. Наш кореспондент мав розмову із юним письменником.
--Коли ти почав писати і як це сталося?
-Почав писати 2 лютого 2015 року, коли мені було 14. В голові народжувалися картини, сюжети, які мусив викласти на папір. Так почав писати. Сюжети фантастичні, фентезі, пригодницькі. Можливо навіяні побаченими фільмами. Але  сюжети мені з’являлися і я їх записував. Спершу так, як вони мені уявлялися, з граматичними помилками і не надто дотримуючись розділових знаків. Це вже згодом став вимогливіше ставитись до мовної грамотності.У своїй першій книжці «Той, що не скорився долі» я помічаю ці помилки, готовий їх коректувати, налаштований удосконалювати рівень. Написати книгу і видати—це не одне і те ж.Щоб вона вийшла друком—необхідні матеріальні затрати. На видання своєї я збирав гроші, заощаджуючи на кишенькових витратах, ще допомогли батьки та дідусі, скооперувавшись вскладчину.
Потреба писати мене не полишає. Приходять нові сюжети. Буває, що це навіть продовження побаченого фільму. Таким є мій останній роман «Джонатан Хермсон». Хоч мама іноді й каже: «Перестань займатись цією писаниною, краще готуйся до ЗНО». Пишу українською мовою, до того ж--лівою рукою.
-Розкажи, будь ласка, трошки про себе. З ким живеш, як у сім’ї ставляться до твого захоплення? Ким себе бачиш у майбутньому?
-Живу я з мамою, звати її Оксана Анатоліївна Даниленко, вона працює бухгалтером на «Златогорі». До 6-го класу був відмінником, а потім трохи з’їхав. Не так щоб важче стало вчитися. Може, тому, що тоді розлучалися батьки і між собою не розмовляли. Я захоплююся літературою та історією. Із другого семестру  в п’ятому класі  в нас історію читає Тетяна Сергіївна Андрейко, вона ж у нас і класний керівник, і кумир. Найулюбленішою  вчителькою нашого класу є перша вчителька Надія Григорівна Марченко. Любов до української мови і літератури прищепила Людмила Анатоліївна Гибало, якої, на жаль,недавно не стало через тяжку хворобу. Вона була однокласницею моєї мами, підтримувала моє захоплення, цікавилася, радила, підказувала.
  На останніх зимових шкільних канікулах не до відпочинку. Попереду—ЗНО, до якого доводиться готуватися. Я складатиму тести з української мови й літератури, історії й географії—з цих предметів готуюсь сам, і тільки з математики ходжу до репетитора. Тестування з двох предметів проходитиму тут, в Золотоноші, й з двох інших предметів—у Черкасах. У мене гуманітарний профіль. З огляду на це обиратиму й професію. Планую вступити на навчання до Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Також і з тих міркувань, що додому недалеко, бо я домашній хлопець.
 Мрію побувати за кордоном. Подивитися на тамтешнє життя, побут, порядки, звичаї, хоча жити й працювати планую в Україні. Для поїздки за кордон потрібно підтягнути знання англійської мови, бо в нас 5 викладачів цього предмета змінилося, тому й системного вивчення не було.
-Хто герої твоїх книжок?
-  Це фантастичні персонажі. Вони часом  носять іноземні імена, а іноді й наші, українські. Віталій, Влад, Богдан, Віктор, Андрій, Артем.Артур Сірош—мій найкращий друг ще з дитячого садка, навіть зараз ми сидимо за однією партою, кілька розділів однієї з книг написали разом у співавторстві.У першій книзі «Той, що не скорився долі» дійовими особами стали хлопці з нашого класу, котрі виросли у видатних ніндзь й утворили Братсво, що живе за кодексом честі  й бореться проти зла. Серед них і я там.Хоча в інших книгах вже стараюсь себе не включати до дійових осіб, не використовувати свій образ та ім’я.
-Хто твої перші читачі?
-Найперший мій читач –дідусь Анатолій Васильович Даниленко, він колись працював у ливарному цеху на Золотоніському ремонтно-механічному заводі.Але він більше критик, до його зауважень я прислухаюсь. У нас з ним один улюблений твір—«Капітан Відірвиголова». Ще мої авторитетні читачі й цензори—мама, тато Олександр Грановський (він працює в Золотоніській податковій інспекції), дідусь Юхим Давидович Грановський, Заслужений будівельник України.
-А що ти сам любиш читати?
-Люблю фентезі, фантастику, пригодницькі й історичні книги. Зараз читаю, вірніше перечитую «Гру престолів».Подивився фільм і прочитав «Володаря перстенів». Дуже взяло за душу. Сюжет ніби фантастичний, але життя реальне, із боротьбою між добром і злом, дружбою і зрадами, честю й користями. Читаю електронні книги. Взагалі багато читаю. Захоплююся філософом Сковородою. «Бджолу і Шершня», деякі інші його байки знаю напам’ять.
І не можу не писати. Щодня годину—другу приділяю для того, щоб набрати на комп’ютері діалоги, сюжети, які мені спадають на думку чи й просто стоять перед очима чи виникають в уяві. Крім прози, пробую писати вірші, малювати. Навіть відвідував гурток малювання. Улюблене заняття--слухати тишу.
Своєю розповіддю Діма спростував моє уявлення  про те, що письменник має бути з життєвим досвідом. Він має розкрити для читача свій світ і цим зацікавити. Дмитро—вихований, інтелігентний, допитливий юнак (його батько перед нашою зустріччю завчасно повідомив, що так вміє триматися на людях, а вдома він енергійний та бешкетливий хлопець). Про себе він заявив як Той, що не скорився долі.Хай підкоряються йому життєві вершини! Розмову вела Валентина Андрійченко. На фото: Дмитро Грановський зі своїми книгами, разом з батьком Олександром Юхимовичем та дідусем Юхимом Давидовичем Грановським (Вірші Дмитра Грановського).
Флора, Фауна… людина
Ліс – дерева височенні,
Ріки – води нескінченні,
Ну а гори – гори гарні,
Превисокі, нездоланні.


На рівнинах – є простори,
Ну а прірви – це розломи,
А вулкани – то є гори,
Тільки в виходом в простори.

Є тварини всякі тут:
Лев і панда, і верблюд,
Є жирафи і гібони,
Та могутні носороги

Світ природи – він багатий,
Сухопутний і крилатий,
Є гора, ріка, рівнина,
Та існує ще й людина…

А людині те байдуже –
Все зрівня і все розруше
І не буде більше гір,
Й не побачить лісу зір,

Зникнуть всі ті полонини,
Забудують всі рівнини,
І не буде більше рік,
Та на цім всьому й гаплик…

Бо прийшла у світ людина –
Ще страшніша ніж тварина,
А тварина ще і краща,
Бо людина вже пропаща…

12.01.2018