У пам'ять про голодне лихоліття
- Written by Головний редактор
- Published in Місцеві
Пам’яті мільйонів українських селян, пам’яті своїх односельчан які загинули мученицькою смертю від голоду, пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі, після найбільшої трагедії XX століття, жителі Вільхів присвятили мітинг-реквієм, де згадали всіх, хто втратив життя під час голодоморів у минулому столітті. Це був 26–й рік, це був 32-й рік, це був 33-й рік, це був-47 рік. То була жахлива сторінка для нашого народу. Мільйони невинно загублених життів та скалічених доль, безлюдні села, страх у людських душах - ось чорний слід Голодомору.
Статистика смертей і до цього часу неточна, бо порахувати загублені життя неможливо. Але ми знаємо, що геноцид загнав у могилу мільйони людських душ .
Згідно списку, що зберігся в бібліотеці с. Вільи, у селі загинуло 92 особи, із них майже половина - діти. Просто написано ім’я. Ні прізвища, ні по-батькові. У всіх загиблих від голоду було життя, були свої імена, свої мрії і сподівання. На сьогодні в селі залишилися одиниці тих, хто вижив в роки голодомору. Вони були зовсім маленькими, але ті страшні часи залишили слід на все їхнє життя. За свідченнями очевидців на кладовищі, в селі Вільхах, був яр, в якому ховали померлих від голоду.
«Народ, який не знає свого минулого, не вартий майбутнього». Ми не маємо права забувати сторінки своєї історії, якими б трагічними вони не були.
Правда голодомору розкрилася через довгі десятиліття замовчування. Тільки через 70 років, у листопаді 2003-го, Генеральна асамблея ООН визнала голодомор національною трагедією українського народу. Тільки у жовтні 2008-го Європарламент визнав голодомор в Україні злочином проти людства. І тільки з 2006-го року в Україні встановлено День пам’яті жертв голодомору. 25 грудня, вони схилили голову у жалобі, перед пам’яттю загиблих односельчан, біля збудованого, ними, пам’ятника.
"Побудувати пам’ятник Жертвам Голодомору, зберегти пам'ять про все, що відбулося на українській землі – це був наш святий обов’язок, - говорить голова села Віра Іванівна Циганник, - І ми його виконали, виконали завдяки не байдужим жителям нашого села".
Вільхівчани сумують і разом з тим відчувають гордість за своїх людей. Вони зуміли вистояти, і не лише вистояти у голодне лихоліття, але й зберегти себе як народ, зберегти свою історію.
Трагедія Голодомору є важким уроком для всіх нас. Страшні події 32-го 33-х років показали, як легко може бути зруйноване життя і як важко, воно відроджується на випаленому полі.
Це багатостраждальна історія нашого народу. І, ми, не маємо права забувати її чорних сторінок. А, пам’ятник «Жертвам голодомору» буде нагадувати про це нам і майбутнім поколінням. Тож дякуємо Богу, що ми щодня маємо хліб на столі.
Latest from Головний редактор
- Яким дорогам пощастить, а яким — не дуже
- Із сесії Золотоніської районної ради. Привітненський і Кривоносівський НВК вирішили ліквідувати
- Із сесії Золотоніської районної ради. Схеми ухиляння від сплати податків
- Із сесії Золотоніської районної ради. Проїданням бюджету займається первинна ланка
- Книга агронома Володимира Побиванця «Люди землі» вийшла в люди