23 вересня у Коробівці пройшов ІІ шашковий турнір ім. Назара Крупки, 48 учасників зібралося, аби зіграти в улюблену гру воїна, партію якої в останні дні свого життя він обіцяв зіграти своєму вчителю Петрові Йосиповичу Близнюку.
Назар Крупка народився 15 травня 1980 року, у 1997 році закінчив Коробівську середню школу. У 2001 – Херсонський університет МВС.
Усі, хто знав Назара розповідають, що він був енергійним, життєрадісним хлопчиком, із нестримною цікавістю та жагою пізнання.
Мама Назара – Тамара Федорівна -  розповідає, що син виростав свободолюбивим і мав бунтарський характер, ніколи не стояв осторонь людських проблем та печалей. Щороку, на новорічні свята, переодягався у Діда Мороза, аби привітати хрещеників зі святом та подарувати їм незабутні емоції дитинства.  Він був учасником Помаранчевої революції, Революції Гідності, а уже 16 лютого 2015 року золотонісці провели Назара Крупку добровольцем у зону АТО, де він  більше року захищав суверенітет України і беріг наш спокій.
Крім того, що Назар беріг спокій із зброєю у руках, він був волонтером, який своїми зусиллями забезпечував підтримку і кваліфікований правовий захист побратимам. Він ніс позитивний заряд, умів душевно розрадити, повеселити, підняти настрій, розвіяти безнадію.
Для кожного жителя Коробівки Назар – образ гідного сина, захисника України, борця за правду та справедливість, який віддав своє життя за мир. Він прожив надзвичайно мало, але зробив неоціненний внесок у життя багатьох людей та майбутнього України.
Посмертно Крупка Назар Федорович нагороджений почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вітальні слова, слова співчуття, слова вдячності та підтримки родині Назара говорили Голова Золотоніської районної Державної адміністрації Олександр  Анатолійович  Лісовий та Голова районної ради Валерій Петрович Саранча.
Найменші учасники змагань п’ятикласник Артур, шестикласник Станіслав та їхній товариш восьмикласник Богдан говорять про Назара Крупку як про національного героя, який віддав своє життя за територіальну цілісність України та зумів прожити своє життя так, щоб його ім’я назавжди закарбувалося у пам’яті як ім’я героя України. Хлопчики не соромляться говорити, що дуже хотіли б бути схожими на Назара, такими ж сміливими, рішучими, впевненими, розумними та добрими.
Мама Назара розповідає про сина із особливим вогником у очах, із вогником любові та пам’яті, ніжності та вдячності. Жодного разу за усю розмову Тамара Федорівна не виявила ніякої агресії стосовно тих політиків, які розпочали цю війну і тих, хто не зробив ніяких кроків, аби її швидше закінчити.
-    Назар – дитина емоційна, він не міг усидіти жодної секунди, завжди був заклопотаний якимись справами. Він народився під сузір’ям Бика, тому був дуже впертим та жвавим, якщо запланував якусь справу то уже нічим його не відмовити. Мій син був надзвичайно товариським, завжди допомагав усім тим, хто потребував його допомоги. Він був безкорисливим. Пам’ятаю, коли була Помаранчева Революція він просив у мене усе речі, які допомогли б пережити холод тим, хто боровся за справедливість. Він із дитинства хотів бути адвокатом, щоб захищати інтереси людей.
Жінка пригадує, що під час Революції Гідності син був на майдані, а у «найстрашніший день» обстрілів змушений був бути у Золотоноші у залі судових засідань, про що потім дуже шкодував, бо судове засідання можна було перенести, а його підтримка на Майдані була важливіша..
Мама додає, що відчуття свободи у Назара було з дитинства, він виростав бунтарем, борцем за справедливість, чесним і миролюбивим. Завжди намагався бути присутніми на мітингах, вступив у золотоніський осередок партії «УДАР», але згодом, розчарувавшись у політиці, вийшов із партії.
Тамара Федорівна відтоді як почалася війна розуміла, що син вдома не залищиться і це лише питання часу, коли він піде на фронт: «Одного дня Назар прийшов додому і сказав: «Мамо, не плач, але я не можу не піти», - я старалася не засмучуватися біля нього, щоб він не бачив моїх переживань, навпаки намагалася вселити в нього віру та силу, не відмовляла від АТО, бо знала, що це для нього життєвонеобхідно і вибір давно уже зроблений».
Тамара Федорівна розповідає нам, що Назар часто приїздив додому і жодного разу не мав на тілі навіть синця, постійно всміхався до мами, що він щасливчик і війна досі його не зачепила, за тиждень до трагедії Назар був на Золотоніщині у справах, потім поїхав у зону АТО і вийшов на чергування замість тих солдатів, які повинні були нести службу того дня, аргументувавши це тим, що він уже їде додому, а вони матимуть нагоду відпочити один день. Саме тоді, 11 березня 2016 року і загинув Назар Крупка.
Зіграти у шашки – було одним із останніх бажань Назара, у телефонній розмові із своїм вчителем, Петром Йосиповичем Близнюком він сказав: «Так хочеться зіграти у шашки, давайте організуємо шашковий турнір», - така домовленість стала останньою між чоловіками і тому, у пам'ять про Назара Крупку відбувся уже ІІ обласний шашковий турнір. Сприяла організації турніру районна рада, яка забезпечила гостей обідом та транспортом.

Головний спеціаліст сектору у справах молоді та спорту
Даценко Олександр Юрійович розповів нам, що турнір буде щорічним і районна рада усіляко сприятиме його розвитку, аби українці знали та пам’ятали свого патріота, який віддав життя захищаючи Батьківщину.
48 любителів шашок стали учасниками ІІ обласного шашкового турніру пам’яті Назара Крупки. Це найбільш масовий обласний турнір з даного виду на Черкащині. Хоча слід зауважити, що цьогорічний чемпіонат Золотоніщини зібрав 54 учасників, про що із заздрістю говорять в інших районах не лише Черкаської області.
Понад 20 самих титулованих учасників, серед яких 4 кандидати в майстри спорту, прибули з Черкас, Сміли та Чигирина, а першорозрядниця Гончарова Катерина прибула з Кіровоградщини.
Змагання проходили за швейцарською системою в дев’ять турів, кожен з яких тривав 20 хвилин. Роботи суддям вистачало, оскільки відчувалась обмеженість в часі в зв’язку з розкладом переїзду  гостей з Правобережжя через міст на Дніпрі.
Одноосібну перемогу здобув першорозрядник із Черкас Олег Тулуманов. Друге і третє місця розділили представники Сміли першорозрядник Олександр Ібрагімов та найіменитіший серед учасників, минулорічний переможець турніру кандидат в майстри спорту Іван Науменко. За додатковими показниками як і минулого року став Олександр.
Організаторами було передбачено ряд відзнак в декількох номінаціях. Серед 24 представників Золотоніщини як і минулого року переміг Григорій Луговський із Вознесенського. Друге місце у Миколи Кабанця із Новодмитрівки, на третьому – Олександр Волошин із Деньгів.
Серед жінок першою стала першорозрядниця Алла Гуменюк, на другому місці ще одна черкащанка кандидат в майстри спорту Тетяна Метельницька. Третє місце поділили гостя з Кіровоградщини
 Катерина Гончарова та жителька Благодатного Віра Масюк.
Серед школярів кращими були Авет Арутюнян із Золотоніської гімназії, учень Коробівського НВК Богдан Коломієць та Андрій Дахівник з Новодмитрівської школи.
Крім них пам’ятні грамоти одержали першорозрядники В’ячеслав Занін та Олексій Сібякін, кандидати в майстри спорту Володимир Бондар і Микола Пилипенко, які зупинилися за крок до п’єдесталу та ветерани 75-річні першорозрядники Анатолій Коковський і Григорій Проценко із Черкас.

29  жовтня відбудуться вибори до об’єднаних територіальних громад. Таких в області намічається 15, в тому числі дві—на лівобережжі. Це—Зорівська об’єднана територіальна громада Золотоніського району та Іркліївська ОТГ Чорнобаївського району. Особливість Зорівської в тому, що в одну громаду вирішили об’єднатися  сусідні села двох суміжних районів Золотоніського і Драбівського (це єдиний в області випадок, а по Україні таких 21), двоє сіл Зорівка і Чернещина Зорівської сільради й четверо сіл Драбівського району--Мехедівка, Вершина Згарська, Богданівка й Квітневе, які до перейменування називалися Ленінське й Радгоспне. До Іркліївської ОТГ ввійшли семеро сіл двох сільрад—Мельниківської у складі Мельників Червонохиженців та Воронинець  та Іркліївської в складі колишнього райцентру Іркліїв та  сіл Скородистик,Червоногірка й Загородище хоч спершу виявляли бажання  ввійти в громаду ще з десяток побережних сіл.
Впродовж двох років Зорівська громада пройшла випробування свого бажання об’єднатися, адже Центральна виборча комісія двічі їй в цьому відмовляла, посилаючись на відсутність правових підстав, не в захопленні від цього були і в Драбівській районній раді, прийнявши на сесії рішення проти, не підтримували, а дивились збоку і в Золотоніській. Правові підстави з’явилися, коли  Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін  до деяких законодавчих актів України  щодо особливостей добровільного  об’єднання територіальних громад , розташованих на територіях  суміжних районів», після чого Центральна виборча комісія  й призначила  перші вибори зокрема і в Зорівській  ОТГ, які відбудуться 29 жовтня.
Ідея об’єднатися виникла в кількох драбівських селах з бажання жити так, як у Зорівці, де міцне сільгосппідприємство «Нива» платить своїм працівникам високу зарплату, дбає про соціальну сферу—тому тут відремонтовані дороги, теплі школа, клуб, дитсадок і ФАП.Тому з пропозицією об’єднатися в Зорівку спершу приїхала делегація з Мехедівки, потім і з Вершини Згарської—протягом десятка років дітей із цього села в Зорівську школу добровільно возив автомобіль борівської "Ниви". Потім підпряглися Богданівка й Квітневе. Були задумки приєднатися і в Лукашівки та Кривоносівки, але не визріли. Врешті, як розповів сільський голова Зорівки Ю.Ф.Гунько, в їхньої сільської ради теж були задумки розвиватися, працювати на перспективу й рухатися вперед, тому й пішли назустріч такому об’єднанню.
-Це велика відповідальність, це інший режим і темп роботи, це потреба і вимога відмовитися від стереотипів і вийти із зони комфорту,--каже Юрій Федорович.—Уже сьогодні  законодавство дозволяє  місцевому самоврядуванню  почуватися вільніше, по-господарськи  розпоряджатися коштами і ресурсами . Минулись часи, коли можна було не висуватися, ми приступаємо до змін. Прийняли всі повноваження, які дозволяє законодавство. Такі як реєстрація  прав на нерухоме майно, місця проживання та ін.. Після утворення громади  повноважень стане ще більше. Це й оформлення всіх видів  соціальної допомоги, пільг та субсидій. У людей відпаде необхідність їхати до райцентру—питання можна буде вирішити на місці. Законодавці вже працюють над документом , який передасть об’єднаним громадам право розпоряджатися землями  державної форми власності  за межами населених пунктів. А це фінансовий ресурс громади і фактор справедливості. Юрій Федорович наголосив , що золотих замків із мрій вони не будуватимуть, але є всі можливості впрягтися у воза і зробити життя громади кращим і заможнішим, гріх не використати таких можливостей.
А нині громада на прямому шляху  до цієї мети, до свого офіційного створення. Вже  утворено й зареєстровано склад виборчої  комісії, до 4 жовтня  триватиме висунення кандидатів у депутати й на посаду голови громади—саме зараз іде реєстрація.
-А в нас дуже заворушилися політичні партії й рухи, очевидно через те, що давно не було виборів,--розповідає сільський голова Ірклієва Іван Михайлович Поїздник.—Отже, кандидатур для вибору не бракуватиме.Важливо, аби люди  зробили правильний вибір, завдяки якому  покращилось би життя в нашій громаді. Тоді можна розраховувати, що до неї приєднаються й інші охочі.

На Другу ПРЕЧИСТУ 21 вересня в селі Красенівка Чорнобаївського району відбулася перша церковна служба після того, як улітку тут був відкритий новозбудований храм. У храмі відправляли урочисту службу кілька священиків, був організований хід навколо церкви, освячення води та благодійний обід. На святкову службу зібралося багато вірян як місцевих, так і з сусідніх громад. Для Красенівки це була подвійно-урочиста подія - храмове свято, а також чергова річниця визволення села від німецьких окупантів 21 вересня 1943 року. А 26 вересня - День народження їхнього земляка - відомого борця Івана Піддубного!

Майже протягом двох років колектив Іркліївського риборозплідника рослиноїдних риб, що в Чорнобаївському районі, наполегливо й послідовно відстоював перед вищестоячою організацією - Держрибагентством України свого директора. На цій посаді колектив хотів бачити свого спеціаліста,якому довіряє та на якого покладається рибовода-технолога Сергія Григоровича Піддубного, та на цю посаду призначали чужого й зовсім не спеціаліста.Що це може призвести до занепаду підприємства—це колектив відчув на своєму гіркому досвіді, коли на деякий час було призначено варягів навіть без спеціальної освіти. Тому колектив чужому призначенцю оголосив недовіру й став наполегливо добиватися, щоб думка трудового колективу таки була врахована. Чужого призначеного зверху директора навіть через прохідну не пропускали.Поки посада директора залишалась вакантною, обов’язки заступників виконували двоє - з виробничих питань - Сергій  Піддубний, із фінансових - Анатолій Рябокінь. Про цю ситуацію, коли колектив риборозплідника тримав кругову оборону, писала наша газета.
А 30 серпня  відбулася презентація  конкурсних пропозицій  трьох кандидатів  на посаду директора одного з найбільших  підприємств  з вирощування товарної риби, рибо посадкового матеріалу та двохліток з метою зарибнення. Заслухавши  пропозиції трьох претендентів на посаду щодо  розвитку підприємства на перспективу та в поточному році, залучення інвестицій та впровадження нових технологій, конкурсна комісія визнала переможцем Сергія Григоровича Піддубного. Рішення комісії є підставою для укладення  контракту між переможцем конкурсу та Держрибагентством України. Контракт укладено на 5 років. Поки що новопризначеного директора колективу не представляли, але це всього лиш формальна сторона справи. Адже їхній директор у риборозпліднику працює понад 20 років після закінчення інституту і має всього лиш один запис у трудовій книжці. Завдяки послідовному відстоюванню своєї позиції колектив переміг у вирішенні кадрового питання. А ще є на його рахунку  й чимало виробничих перемог.Господарює риборозплідник на 1200 гектарах водного плеса, має племінні  плідники коропа, товстолоба білого й строкатого, білого амура, плідники та ремонтний матеріал осетрових та осетроподібних риб-стерляді, бестера, весло- носа. Для сільської громади Ірклієва це основне бюджетоформуюче підприємство, працівники якого дорожать роботою і мають пристойну зарплату.