Бути чи ні Зорівській територіальній громаді

Про Зорівський феномен  іде давня, добра і далеко слава. Про нього нераз писала і наша газета. Про успіхи місцевого сільгосптовариства «Нива», яке рівно 25 років незмінно очолює  місцевий житель Василь Григорович Лисенко, батьки якого трудилися в цьому ж господарстві. 25 років тому, у лютому 1991-го, на зорі української незалежності, 24-річного молодого чоловіка щойно після закінчення Київської сільгоспакадемії обрали головою тутешнього колгоспу «Комуніст». Безпартійного, якому за недоліки попереднього керівництва в райкомі партії хутко поспішили виписати догану, а потрапивши в кумедну ситуацію, агітували його вступити в партію заднім числом, щоб не спростовувати свій прокол. Але то вже діла минулих років. А на рахунку В.Г.Лисенка багато таких добрих справ, за котрі дають Героя. Він же - удостоєний звання Заслуженого працівника сільського господарства України. Серед людей в тутешній стороні його по-народному вважають героєм за здобутки й атмосферу господарювання та життя в «Ниві», до якої входить двоє сіл - Зорівка і Чернещина, що як дві сестри взялися за руки спільною вулицею. Ніяких пишнот з нагоди 25-річчя «Ниви» не влаштовували, навіть гостей з району відмовили приїздити у велику ожеледь, мовляв, при такій негоді навіщо забиватися в таку далечінь. Директор надзвичайно скромний чоловік, а піару й на дух не переносить. Тому відбулися звичайні робочі збори співвласників земельних паїв, на яких намічали плани. Говорили здебільшого мовою цифр.
В господарстві працює 192 чоловік, із яких 73 - в рослинництві і 119 - в тваринництві. За  2015-ий рік рентабельність господарства становила 32 відсотки, прибуток- 13 млн. 280 тисяч. З критичного боку було відмічено, що продукції продали всього на 67 мільйонів гривень. Купили техніки і матеріалів на 31 млн.грн. Сплачено податків 9 млн. 936 тис.грн. Залишок коштів  на рахунках господарства 13,6 млн. гривень. Середньомісячна заробітна плата  становить 5605 грн., що на 749 гривень більше, ніж в попередньому році. За земельні паї виплатили 5,6 млн. гривень, по 5,45 % від нормативної  грошової оцінки землі. При народженні дитини платять 15 тисяч гривень (торік виплачено 93 тис.грн, народилось 8 діток працівників «Ниви», а по сільській раді - дванадцятеро). А механізатору  Миколі й телятниці Маргариті Журавським оплата за подвійним тарифом, бо в них народилися близнята. «Нива»-господарство високомеханізоване, а досі тримають три десятки коней, якими завозять корми на обох  фермах, проект чисто соціальний, адже півтора десятка сімей мають роботу і пристойну зарплату. Є й інші  суто зорівські стимули добре працювати - хто пропрацював 3 роки і не має земельного паю, тим платять «пайове» (на це торік використано 177 тис грн.). Є додаткова, “тринадцята” зарплата, виплати при виході на пенсію, при лікуванні і не тільки своїм, а й працівникам  соціальної  сфери.Тим, чиї портрети занесено на Дошку пошани СТОВ «Нива», щомісяця доплачують до зарплати по 200 гривень. Так що передовикам виробництва, котрих поіменно називали й на зборах пайовиків, а саме - Володимиру Андрейку, Андрію Бульченку, Віктору Борзенкову, Олександру Соловею, Олександру Зорі, Миколі Журавському, Володимиру Жердецькому, Володимиру Магару, Сергію Мозговому, Миколі Сухомудренку, Тетяні Діхтяренко, Наталії Сподаренко не тільки велика подяка, а й матеріальний стимул.
  У рядках цифр - солідні  суми, виділені на дитсадок, школу, церкву, ремонт доріг і благоустрій села, очищення річки. Добавилась ще така стаття як допомога АТО (на це використано тільки торік 357 тис.грн., зокрема, 116 тис. - на придбання автомобіля «Нива», решту - на пальне, запчастини, бронежилети, каски, радіостанції).
Такий далеко неповний перелік  конкретних справ зорівського «соціалізму» привертає захоплені погляди сусідів із навколишніх сіл. З деяких люди прийшли сюди працювати, придбавши житло. Є такі із Кривоносівки, Лукашівки і Хрущівки, зі станції Драбів. А з Мехедівки - то сюди перебралася ціла багатодітна родина Трави. Спершу АТОвець  Микола тут одружився, тоді в нього на хрестинах знайшов собі пару його брат Андрій, котрий теж служив у АТО, потім вийшла заміж у Чернещину їхня сестра, а це місяць тому прийшла працювати дояркою і їхня мати Валентина.
По Зорівці, в яку б сторону не їхав, переважно коштом СТОВу та сільської ради заасфальтовані рівні дороги, аж до межі з іншими селами свого чи сусіднього районів. За межею дороги такі, що їх годі назвати дорогами - у суцільних вибоїнах і вирвах, ніби тут тривають бойові дії. Автобус Черкаси - Мехедівка їде до Зорівки, а потім до Мехедівки стрибає по ямах. При таких дорожніх випробуваннях водії  молять Бога, аби швидше  накаталась грунтова колія краєм поля. При такому бездоріжжі асфальтівка у Зорівці для сусідніх сіл  виглядає як дорога життя. Коли торік  стало на часі утворення територіальних громад, три сільські ради Драбівського району - Вершина Згарська, Мехедівка і Ленінське  майже одностайно проголосували за об’єднання і входження до Зорівської територіальної громади, за життя за схожими на зорівські стандартами. В цих селах трьох сільських рад провели сходки, подвірні обходи, заручились підписами, заслухали це питання на сесіях сільських рад, задокументували, що 95 відсотків жителів цих сіл виявляють бажання об’єднатися в одну територіальну громаду. У лютому навіть провели в єдиному теплому на всю округу Зорівському клубі фестиваль самодіяльності, яким були дуже задоволені самодіяльні артисти.
- Ініціатива об’єднатися  виходила не від нас, це ми її підтримали, коли делегація з Драбівщини до нас приїздила, -  розповідає сільський голова Зорівки Юрій Федорович Гунько. - Велась  мова, що приєднаються ще й Кривоносівка та Лукашівка Золотоніського району, але там на це не наважились.
Щоб удостовіритись, що із затією сусіди не передумали, тими описаними дорогами для повноти вражень вже цими днями Юрій Федорович провіз мене тими селами. У Верхній Згарі одностайно за об’єднання. Туди тільки грунтова дорога, частину якої до залізниці «Нива» висипала гран-відсівом. Їхні діти  останні 10 років ходять до Зорівської школи, вірніше, як своїх возить туди й звідти «Газель» директора Лисенка. Волевиявлення своїх односельців підтвердили і в Мехедівці попередній сільський голова Ніна Ткач та теперішній Микола Гриценко, завуч школи Таміла Піскун, а також у повному складі колектив медамбулаторії разом зі своїм багаторічним головним лікарем Василем Завгороднім- вони якраз готували заклад до підтвердження акредитації.
- Між нашими селами всього 6 кілометрів, тим часом як тільки до повороту на Драбівську станцію 18 км  треба півгодини гойдатися по ямах, - першим аргументом вони вважають дорогу. - На другому місці - демографія: 63 дітей в школі, 16 вчителів, із 2012 року не народжується дітей на клас. Об’єднання не уникнути, люди визначили кращий зорівський варіант, ніж драбівський.
Так само з перших слів розмови починають «співати» про дорогу і в Ленінській сільраді. Цю сільську раду із двох відділків Радгоспного і Ленінського утворили в 1990 році  і чомусь не в ногу з часом назвали Ленінською. В рамках декомунізації на початку цього року села перейменували на Квітневе і Богданівку, а з минулого тижня перейменували вже й сільраду на Богданівську.
- На Драбівську станцію від нас дороги немає, колись ходив автобус, а тепер тільки фермер Альбіна Дюжакова по доброті своїй раз на тиждень в базарний день виділяє транспорт. Маємо вранці в райцентрі бути на нараді - то хоч на крилах лети, туди вкругову 30 км. А на таксі за екстрім - їзду із Богданівки беруть 350 гривень, - розповідали нам секретар сільради Тетяна Чорномурова і бухгалтер Валентина Портянко. - У нашій школі 9 дітей, в дитсадку трохи більше, 19 їздить в Мехедівку, куди передали шкільний автобус. В минулому році народилось одне дитя. У нас є два варіанти: якщо самим не можна, то й назад в нікуди не треба. Краще всього до Зорівки, до якої 7 км.
Але не все так безнадійно в цих двох маленьких селах. В Богданівці 364 жителі, в Квітневому - 110. При в’їзді до них віддалік видніються законсервовані будівлі тваринницьких приміщень, зерноочисного комплексу. Завмерлі, що здається - вдихни в них життя - і оживуть. Чому б не вдихнути його зорівським способом, тобто виключно патріотичним. Чи патріоти такого штибу тут перевелися? Тим більше, що надходження до сільського бюджету солідні - в межах 2 мільйонів гривень завдяки платі за орендовані землі. Всі орендувачі заплатили по 6,5%. Сільрада відремонтувала дитсадок, тротуар, спробувала трохи підремонтувати й дорогу та попідрізати вздовж неї розлогу шеренгу дубів.
Сільським головою Зорівки Юрій Федорович Гунько працює 21-ий рік. Тут народився і виріс, тут проживає сім’я. Між ним та директором взаєморозуміння і підтримка. Коли в Золотоніському районі прикидали контури територіальних громад, Зорівку намічали приєднати до Вознесенського - такий варіант не підійшов, вона жила б і без об’єднання своїм ресурсом. А тут прийшли  свати з чужої сторони. З добровільною пропозицією об’єднатися.  Якими ж силами?
- У Зорівці 1 тисяча жителів, у Мехедівці - близько 700, у Ленінському - понад 400, Верхній Згарі - понад 500, а разом набереться до 3 тисяч. Коли обговорювали - був повний зал людей. Люди обома руками за. Сходки, опитування, була витримана процедура згідно із Законом про об’єднання громад. Депутати обиратимуться пропорційно, буде їх 14, із драбівських сіл навіть більше, ніж зорівських,-розповідає голова.
- Що виграєте завдяки об’єднанню?
- Виграємо тим, що будуть вкладені кошти в інфраструктуру сіл. Добавиться півтора мільйона гривень прибуткового податку. В районі Зорівка на околиці, а географічно стане в центрі територіальної громади. До того ж, об’єднуються села не чужі, а територіально споріднені, близькі. Сама громада буде господарем на своїй території. Суть - передать повноваження громаді.
- А в якій стадії зараз територіальне об’єднання?
- Зорівська територіальна громада існує де-факто. Для юридичного узаконення потрібно пройти вибори. Але ЦВК виборів не призначила в ряді громад (в цьому списку серед 7 інших територіальних громад України значиться й Зорівська - єдина з Черкаської області), мотивуючи тим, що потрібно змінювати межі районів. Проте як прокоментував перший заступник міністра  регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Вячеслав Негода, із законодавства наприкінці минулого року вилучено норму щодо обов’язкової зміни меж районів у випадку об’єднання територіальних громад, які належать до різних районів. Право це робити залишається за Верховною Радою, але вже після проведення перших виборів у об’єднаній громаді.
 - Отже, усунута чи не єдина і остання перепона на шляху?
- Не єдина і навряд чи остання, - каже Юрій Федорович, - бо законодавство біжить навздогін за практикою. За зовсім свіжим досвідом їздили в Покровську Багачку Хорольського району на Полтавщину, спілкувався з колегами з Херсонської, Донецької і нашої областей.
   Але є перепони   при самому порозі, так би мовити домашні. Голова Золотоніської райради Валерій Саранча запевнив, що цьому  об’єднанню палиць в колеса не ставлять, бо розуміють, що люди просяться до кращого, перспективнішого, тому з таким же проханням звернулися й до Драбівських колег. (В Золотоніському районі не створено жодної територіальної громади). А голова Драбівської районної ради Володимир Дзега в інтерв’ю районній  газеті «Драбівщина»  назвав за «провокативні пропозиції «варягами», з волі яких об’єднані села потраплять у розряд бригадних. Висловився категорично від імені всіх депутатів 7-го скликання, що вони  погодження на зміну меж району не дадуть. За «варягів» у Зорівці дуже образилися, бо для такого закиду нема жодного аргумента. Не вони ж просили, а до них просяться. А щодо «бригадних сіл», то  вони в такому становищі саме зараз і перебувають.
  Неозброєним оком видно, що у владних кабінетах до Зорівського феномена якийсь дивно прагматичний, споживацький інтерес. Прості люди, які добровільно й одностайно висловилися за об’єднання, мали на меті зовсім інше: навчитися господарювати так, щоб жити як у Зорівці. 30 березня у Золотоноші і в Драбові відбудуться  сесії районних рад, на обговорення яких виноситиметься й це питання.Чи почують одні других?              Валентина Андрійченко