Світла пам’ять про Катерину Полатайло живе

Була закоханою в свою малу батьківщину - наддніпрянське село Митьки, а потім в свою степову Новоукраїнку, де пізнала трудовий гарт і визнання, де колиска її сімейного щастя. Її ще так багато людей знає і пам’ятає особисто,а вже ці згадки-спомини стають легендами про людину чесну і скромну, працьовиту і справедливу. В своєму селі  починала працювати дояркою, потім - вивчилась в технікумі на зоотехніка й стала головним зоотехніком не тільки за назвою посади, а й рівнем спеціаліста. Через що її молоду в 29 років обирають головою колгоспу в своїй Новоукраїнці, де вона головує 19 років. За цей час стала і Героєм Соціалістичної праці, і депутатом Верховної Ради СРСР. У 1979 році вона їде до Москви навчатись в Академії суспільних наук, яку закінчує через два роки з відзнакою. Після цього від зими 1981-го до літа 1986-го робота керівником Золотоніського району, першим секретарем райкому партії. Неповних п’ять років кар’єрного росту , коли вона горіла на роботі і цим вогнем запалювала інших. Принципова і справедлива, вимоглива і людяна. Скромна, котра не гребла під себе. Вона цінувала людяне в людях, вміла тонко підійти і відчути. Вона багато встигла, бо горіла на роботі, ще багато залишилося в планах. Її зірка передчасно закотилася в ту весну, коли вибухнув Чорнобиль - 5 червня 1986 року. Пам’ять про Катерину Полатайло бережуть в її рідній Новоукраїнці на Чорнобаївщині. Береже невістка із внуками й правнуками, рідні, знайомі і друзі. За ті неповних 5 років її за свою мають в Золотоноші й називають людиною з Великої букви. З погляду часу ті, хто знав Катерину Полатайло відчувають, що сьогодні таких людей не вистачає для зміцнення України.
  А минулої неділі в Новоукраїнці вклонитись пам’яті Катерини Олексіївни побувало багато людей з ближньої і дальньої сторони, її згадували. Бо світла пам’ять про неї живе.