Чому колектив Іркліївського риборозплідника не хоче чужого директора?

«Ми нікого не пустимо сюди чужого» - під таким заголовком в минулому номері нашої газети було опубліковано анонс про ситуацію, що склалася на Іркліївському риборозпліднику рослиноїдних риб.10 листопада в інтернет—новинах Черкащини з’явилася інформація про те, що новим директором Іркліївського риборозплідника призначено Єгора Репецького.Цього ж дня новина дісталась і до підприємства, куди його приїхали представляти. Але тут зустріли його як незваного гостя: під прохідною з’явилося кілька стосів автомобільних шин, а схвильований натовп працівників підприємства спершу не хотів гостя й за поріг впускати. Потім вчинили поміркованіше: впустили до актової зали й вислухали. Із представляючих з області не було нікого, а зі столиці з Держрибагентства України прибув новопризначеного представляти перший заступник голови Держрибагентства Кравченко. Його промова була точнісінько така, як під копірку писана, що і в його попередника Ніколенка, коли той позаторік  представляв свого ставленика на цей пост. «Ви спробуйте, а потім побачимо, і в разі чого –до нас звертайтеся» - стелив представник ніби дипломатично, але колектив не сприймав його категорично. « Чому в Держрибагентстві шукають нам директора в своїх кабінетах і ще такого, що не має профільної освіти?» - допитувалися в нього іркліївські рибалки та так і не змогли отримати щирої відповіді.Новопризначений на посаду директора Єгор Репецький - киянин, за професією фізик, навіть не пробував слова брати та зі своєю програмою знайомити. Його сприймали як чужого, а від чужого нічого добра дожидатися—так налаштований колектив. І не хтозна через що, а зі свого гіркого досвіду. Бо коли їхнього багаторічного директора Григорія Івановича Піддубного, який будував цей риборозплідник, а потім його освоював, за що по-народному риборозплідник називають ставками Піддубного, відсторонили від роботи, тоді теж на директорську посаду прислали чужого непрофесіонала—пожежника. За три роки той довів риборозплідник до такого стану, що його довелося рятувати. Позаторік, у 2014-ому буремному році призначили на цю посаду знову чужого, міліціонера—відставника, під натиском колективу погодившись на те, щоб заступником директора був все—таки свій, рибовод з досвідом Сергій Григорович Піддубний. Але цього разу колектив риборозплідника вже не став чекати три роки. Спохватилися через рік, коли побачили, що до них стали приїздити незнайомі дорогі машини з невідомими людьми і намірами, що не туди пливе риба і що бухгалтерію взагалі хочуть перевести у Київ, - тоді оголосили недовіру директору за порушення умов колективного договору , у червні він і розрахувався. Тоді ж, у червні, 2-го числа раптово не стало й Григорія Івановича Піддубного, ще не старого чоловіка, серце якого не витримало нової катавасії довкола чергової спроби захоплення риборозплідника. Тоді ж на початку літа в Держрибагентстві оголосили конкурс на заміщення вакантної посади директора Іркліївського риборозплідника, результати якого обіцялося оголосити 14 липня. Видно, питання варилося довго й не у зовсім прозорий спосіб, коли переможця оголосили набагато пізніше, тільки тепер.
 Серед чотирьох претендентів на посаду директора Іркліївського риборозплідника був і їхній представник –головний рибовод Сергій Григорович Піддубний. Він на цих ставках виріс—ще навчаючись в інституті водного господарства, на канікулах працював тут помічником геодезиста. Тепер має 20-річний стаж рибовода Іркліївського риборозплідника - в трудовій книжці це єдине місце його роботи. На засідання конкурсної комісії на власні очі побачити й своїми вухами почути їздили й кілька працівників риборозплідника. Один з них, голова профкому Валерій Сущенко  мені розповідав: «Програма нашого Сергія Піддубного була ділова і конкретна, на голову вище від інших», але переможцем визнали іншого. За підтримки колективу Сергій Піддубний оспорив це рішення в Черкаському апеляційному суді. Посилаючись на формальне недотримання складу комісії та головної вимоги конкурсу - щоб керівник мав профільну освіту. Було 6 засідань апеляційного суду, й перевага на кожному була нібито за іркліївськими рибалками, але на фініші несподіваний кульбіт—їхнього позову суд не задовольнив. Тому касаційну скаргу було подано до Київського адміністративного суду, на розгляді якого нині й перебуває ця справа.
 Сергій Піддубний за посаду директора не тримається, але й відступитися—це все одно, що зрадити пам’ять батька і справу його життя, а також тих людей, які на нього надіються й довіряють. Визнаючи те, що Іркліївський риборозплідник працює результативно і є одним з кращих підприємств галузі, у Держрибагентстві чомусь не бачать на посаді директора Піддубного. (Це навіть антипатріотично на перший погляд, бо він з Красенівки родом, з роду непереможного борця Івана Піддубного, що не торгував совістю.) Іркліївський риборозплідник не ввійшов ні до основних, ні до додаткових списків на приватизацію й залишається державним підприємством. А оці багатосерійні баталії навколо нього тутешні люди розцінюють не інакше як спроби його «прихватизувати».
  Після тих бурхливих зборів експромтом 10 листопада, у риборозпліднику провели й наступні більш підготовлені збори колективу 15-го листопада, на яких підвели підсумки господарського року, так як облов риби вже завершився. Весь цей час з весни і до пізньої осені підприємство працювало без директора, посада якого залишалась вакантною. За керівників—два заступники директора: Анатолій Рябокінь - із загальних питань, Сергій Піддубний—з виробничих, котрий і прозвітувався перед колективом. Було чим, адже показники виявились кращими, ніж за десяток попередніх років. Завдання перевиконали, одержали близько 25 млн. грн.. виручки від реалізованої риби. А згідно з колективним договором , 30 відсотків цього мають використати на оплату праці. Тому матиме колектив і 13-у зарплату, і премію за вислугу років відповідно до встановленого коефіцієнта, в кого він 1 чи 2. У заступників коефіцієнт 3,а в директора—4, але через вакансію зекономлені витрати розподілять на весь колектив.
 Раділи не тільки успіхам, а й обговорювали назрілі проблеми: неодмінно треба відремонтувати КАМаз, щоб не стояв «пам’ятником безгосподарності», запланували в 2017 році купити екскаватор, бо назріла потреба чистити 5 ставків, а найманим - буде дорожче, ніж власним. Бідкались навколо ситуації з личинкою, яку коли випускають з інкубатора в ставки, то вона зачасту гине, настільки забруднена вода в Дніпрі проникає і в їхні ставки - з цим треба щось робити. А ще обурювались «скаженим» податком з прибутку—раніше сплачували 15% з прибутку, а вже торік—аж 75%, що їхньому риборозпліднику обійшлося в 2,8 млн. грн.—це ж грабіж серед білого дня, такий податок інакше, як на знищення підприємства й не назвеш.
 І мимоволі повертались до свіжої події з призначенням нового директора.
 - Ти бачиш, як ми закінчили облов, то й вони тут як тут! А коли не було чим рибу в травні годувати - то вони й не обзивалися, - сипали докорами бувалі рибалки.
 - Хай приїдуть і тут з колективом проведуть вибори директора. Не криючись і прозоро, - пропонували інші.
 З вимогою врахувати думку колективу і взагалі з колективом рахуватися, а не ламати його через коліно,  прийняли одностайно Звернення й направили його в Держрибагентство, міністру агропромислового розвитку та в облдержадміністрацію. Інакше захищатимуться навіть радикальними методами. Одягнені в захисного кольору спецівки люди були схожі на гвардійців. Згуртовані й налаштовані тримати кругову оборону з Дніпра, з води. Бо з суші їхній Іркліїв вже взяли—чимало діючих підприємств, серед яких і маслосирзавод, виявились закритими.На риборозпліднику 70 працюючих, за ними їхні сім’ї та й все село.Вони як останній бастіон. Тому колектив Іркліївського риборозплідника не хоче чужого директора. А готовністю відстоювати свою гідність викликає лише повагу.
Валентина Андрійченко. На фото:  колектив вимагає з ним рахуватися.