Раніше судимий 35-річний житель Драбівського району викрав двоколісний велосипед у 43-річної місцевої жительки. Жінка розповіла поліції, що близько 13. 00 на велосипеді приїхала до сільської ради, у приміщенні жінка була не більше 10 хвилин, після того як вийшла на вулицю помітила, що велосипед відсутній.
Викрадений двоколісний знайдений правоохоронцями на одній із вулиць міста під час відпрацювання, а крадія затримано поліцією для дачі показів.
Поліцейські, під час патрулювання міста, знайшли велосипед на одній із вулиць, він підходив під опис велосипеда, що у заяві вказала жінка.
Невідомий чоловік пересувався на транспортному засобі в напрямку виїзду з міста. Ним виявився раніше судимий 35-річний житель одного із сіл Драбівського району. Він розповів, що приїхав в гості до знайомих, але їх вдома не було. Хотів швидше повернулися додому. Біля селищної ради побачив не пристебнутий велосипед, і він його вкрав. Що планував з ним робити далі, з’ясовує слідство.
Речовий доказ вилучено. За даним фактом відкрито кримінальне провадження за частиною 1 статті 185 (Крадіжка) КК України. Санкція статті передбачає покарання у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадських робіт на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Крупське—це село друге після Привітного за величиною завданої буревієм шкоди, що пронісся ввечері  1-го липня. В селі є кілька храмів, куди люди ходять молитися, проте гнів Всевишнього й природи цього села не обминув.Стихія повалила багато дерев і електроопор, порвала лінії електропередач, розкрила й зірвала дахи багатьох житлових будинків і установ. Зокрема, на перекриття навчально-виховного закладу потрібно 600 листів шиферу, сільського будинку культури—200 листів, фельдшерсько-акушерського пункту—150 листів. Розкрило навіть адмінприміщення та сільську раду, перед якою повалило високі ялини. Значно постраждали й виробничі приміщення наших базових господарств «Золотоніський бекон» і П/П «Крупське». Відразу після буревію саме вони подали селу руку допомоги, виділивши на розчистку доріг потужну техніку. Спершу ті автомобілісти, хто рибалив у селі або гостював чи перебував у якихось справах,опинилися як у пастці. Проте недовго, бо за розчистку взялася потужна техніка, зокрема, трактор марки Моніту, за кермом якого працює  механізатор Володимир Миколайович Артеменко. Вже через годину рух із Крупського в напрямку Золотоноші було відновлено. А на ранок в неділю було створено штаб з ліквідації наслідків буревію, який в оперативному ритмі  працює і досі. Ним було проведено обстеження  й оцінку завданих збитків і руйнувань,спеціально створеними комісіями  проведено  подвірний обхід  найбільш постраждалих від стихії. Дякуючи базовим господарствам, було оперативно налагоджено завезення шиферу та доставку його постраждалим за доступними цінами. За це громада села дуже вдячна керівникам базових підприємств.
Вже в четвер, 6 липня була подана напруга на виробничі об’єкти підприємств, а також підключено до електропостачання частину населеного пункту. Щодня таких щасливчиків більшає. До кінця цього тижня  плануємо відновити подачу світла для всіх жителів села. Виникли тимчасові труднощі і з водопостачанням. То люди розконсервовують криниці й звідти беруть воду відрами й бочками  як для домашнього вжитку, так і для випоювання худоби. В селі  можуть навести чимало прикладів дружньої підтримки і взаємодопомоги, виручки.Травмований бурею один житель Микола Григорович Лук’ящеко, який нині перебуває на лікуванні в районній лікарні і йому односельці бажають швидкого одужання та повернення здоровим додому.
Ця буря виявила в громади й кращі людські якості,а гірші—заклеймила й присоромила. Лихо згуртувало людей. А коли люди разом протистоять стихії, то не така вона вже всесильна й могутня.
Іван Соколенко, сільський голова Крупського.

Уже багато днів минуло від того, як страшний буревій понищив паркани, міцні дерева, металеві споруди та покрівлі будинків.  У село Привітне моторошно навіть заїжджати – усюди лежить шифер, балки та біля своїх обійсть ходять утомлені та розгублені господарі. Дехто навіть жартує, посміхається, бо кажуть, від шоку трохи оговталися, будинки відбудовують і треба тримати себе в руках, щоб зібратися із думками та швидше зробити роботу.
Зламані покрівлі видно від першої хати, сюди ж і заходимо. Господарі на даху майструють усе наново. Береза Олександр Дмитрович розповідає, що у Привітне приїхав рік тому – він біженець із Донецьку – залишив на сході квартиру, дачу та гараж: « Я тут почав усе з нуля: купив будинок, облаштовував господарство і не чекав, що в один день стихія забере це в мене», - дивуємося з гарної української вимови, на що у відповідь чуємо зауваження: «То я ж українець, якою мовою ще мені говорити?».
Неозброєним оком помітно, що матеріальних збитків завдано на десятки тисяч гривень, а то й можливо, і в сотню тисяч не вкладуться. Розповідає шахтар, що від районної ради уже отримав допомогу, у розмірі 15 тисяч, за що дуже вдячний, але зрозуміло, що ця сума ситуації не виправить. Впоратися зі своїм горем родині допомагають добровольці із Айдара та солдати.
Далі господар показує нам, що урожаю в цьому році їм не чекати – вітер «змів» картоплю, буряки, капусту, уся огородина не витримала сили стихії. На сусідню вулицю неможливо глянути без сліз: усі дахи зірвані, паркани лежать долі, шифером постелена дорога, збентежені та шоковані господарі досі прибирають залишки покрівлі та відновлюють свої будинки.
Стеценко Олександр Іванович спостерігає за роботою найманої бригади (лікарів із районної ЦРЛ, які зголосилися допомогти) від районних коштів відмовився у замін на робочу силу. Олександр Іванович пригадує, що будинки ще відносно молоді. Будували вулицю 5 років, а вітер знищив її за 15 хвилин.
Лісовий Олександр Олександрович разом із батьком Олександром Олеговичем уже перекрили свій будинок, говорять, що витратили на це чимало сил і коштів. Їм знадобилося 2 дні аби повернути будинок до колишнього стану. Чоловіки також наголошують, що поставили міцні опори, які завадять на випадок стихії, знищити покрівлю. Від району його родина отримала матеріальну допомогу у розмірі 10 тисяч гривень, за що дуже вдячні. Також коштами допомагали родичі. Лісовим пощастило купити шифер по 97 грн/лист, тоді як у місті несовісні підприємці пропонували свій товар від 300 до 370 грн/ лист шиферу. Чоловіки уже відійшли від шоку та жартують, що скоро у їхньому селі та районі буде бейбі-бум, через відсутність світла у будинках.
Зубаревій Поліні Олександрівні районна рада наділила 5 тисяч гривень, на таку суму, за підрахунками комісії буревій наніс шкоди. Поліна Олександрівна показує нам вибитий франтон та говорить, що вітром знесло 50 листів шиферу.
У Галат Наталії Сергіївни будинок залишився без даху, вона у розмові декілька разів дякує керівництву районної ради, які допомагали морально, фізично та матеріально, дякує МНС-никам, солдатам, які допомагають відновити пошкоджені будівлі та звільнити від розвалин двори і вулиці. Покрівлю родина Галатів майструє своїми силами аби зекономити кошти, яких нині у них украй мало, як і у інших постраждалих.  Наталія Сергіївна щиро співчуває усім, в кого трапилося таке лихо. Запитуємо у жінки, чим допомагали сусіди і чи стало село міцнішим та згуртованішим, на що чуємо дивну, здавалося б, відповідь: «Ні, чомусь ті, кого лихо не зачепило, не прийшли до нас запитати про допомогу», - не розуміємо такої байдужості, адже це лихо могло трапитися із будь-ким.
Чи не найбільше постраждав будинок Литвиненко Лариси Іванівни, вона із сумом у очах, веде нас у будинок і показує потріскані несучі стіни, її родину тепер чекає паперова волокіта, аби документально підтвердити, що будинок не підлягає ремонту і не може бути використаний для подальшого проживання.
Таке лихо трапилося із Ларисою не вперше. 24 квітня, через несправну проводку загорівся сарай, родина втратила на його відновлення 25 тисяч: «У день, коли трапився буревій, було забито останній цвях, почав розбиратися вітер, ми зайшли у будинок і через 3 хвилини я побачила, як дах опинився на підлозі». Але це стало не найбільшим шоком, найгірше – вирок комісії – «будинок не підлягає ремонту». Родина фермерів у цьому році надзвичайно втратилася і не отримує ніякого прибутку: «Ми закупили елітну сою, кукурудзу, різні добрива і стихія все знищила», - дуже жаль, що таке лихо трапилося із родиною, яка з усіх сил намагалася знайти краще життя та бути фінансово незалежними. Найбільшим страхом для родини нині є те, що будинок, над яким вони працювали багато років і вкладали у нього усі сили, може упасти будь-якої хвилини, тим більше, якщо його змочить дощ.

Християнська церква вже вкотре намагається долучитися до оздоровлення та покращення дозвілля дітей. Не вперше отець Василій організовує літній табір для дітей від 6 до 16 років. Нещодавно, якраз після буревію, тижневий табір відбувся у с. Домантово, не дивлячись на те, що у селі не було світла та води.
У Золотоношу із Домантово у табір їздять шестеро дітей, які не встигли насититися таборовим життям. Пастор Василій дуже вдячний директору Домантівської школи Цюрі Катерині Олексіївні, та голові села Білялову Віктору Олексійовичу, які усіляко допомагали організувати та реалізувати табір для дітей. Також зі словами вдячності пастор звертається до Яроша Олексія Миколайовича, директора заводу «Продтоварів», який щодня знаходить можливість виділити 10 хлібин для дитячого харчування.
До слова, у таборі працюють волонтери, які займаються із дітками безкоштовно. Спостерігаємо за одним із таких занять і бачимо, як старі наставники намагаються із ніжністю та любов'ю допомогти меншим виготовити аплікації та малюнки. Діти у таборі дуже дружні та, помітно, виховані. Замість того, щоб галасувати, вони спокійно виконують завдання старших і зацікавлені швидше з ним упоратись, аби можна швидше спуститися із гірки.
Тут є дехто із мам та бабусь, які здалеку спостерігають за своїми дітками, вони розповідають, що дуже задоволені роботою табору та зайнятістю своїх діток: «Мої дівчата ледь устигають вранці вмитися, волосся заплітаю їм на ходу, бо дуже поспішаємо у табір. Вдома вони не завжди хочуть їсти деякі страви, або їдять через силу, а тут ті самі продукти їдять із великим задоволенням.  Діти швидко адаптувалися, здружилися, влилися у колектив, вони тут різносторонньо творче розвиваються: малюють, читають, розповідають вірші та казки, співають, роблять аплікації, тощо. Мої дівчата стали активнішими, слухнянішими. Також дуже приємно, що відвідування табору є для нас абсолютно безкоштовним», - розповідає мама двох дівчат. Самі ж діти, відразу помітно, дуже щасливі тут, вони працюють над собою і водночас відпочивають. Дуже важливо, що діти про усе запитують дозволу, запитують про плани на другу половину дня, дізнаються їхній розпорядок на наступний день. Відтоді, як пастор Василій дозволяє гратися на батуті -  усі діти там, але, чесно відстоюють чергу, не штовхаються та не конфліктують між собою за час на атракціоні. Запитуємо і про кошти, які витрачаються на дітей, про точні суми не говоримо, але розуміємо, що харчування, перебування дітей у центрі,  оренда батута та водної гірки обходиться організаторам табору недешево. Сподіваємося, що таке дитяче дозвілля стане традиційним і масштабнішим, бо неозброєним оком видно, що малеча не хоче навіть іти додому, їхні емоції говорять за них – усміхнені обличчя, веселий голос та очі, які горять яскравим літом.