Ми вже писали про Новодмитрівську атлантиду - велике поле  гарної  землі за селом розміром 90 гектарів, яке без відома й дозволу  місцевої  сільської ради, за межами якої знаходиться, минулої осені безслідно зникло. Про це в селі довідалися вже постфактум та кинулися за різними адресами шукати правду. Тут заяви бійців АТО на одержання земельних ділянок не всі задоволено, і в той же час великий земельний наділ віддано зовсім чужим людям, причому документи  оформлено блискавично й таємно.
Новодмитрівська сільська рада зверталася за захистом своїх інтересів та розслідуванням цієї афери в тому числі й до Золотоніської прокуратури. Адже із втратою цієї земельної ділянки орган самоврядування втрачає майже 200 тисяч гривень надходжень до сільського бюджету.
Золотоніський міжрайонний прокурор Валентин Юрійович Танцюра, доповідаючи на сесії районної ради про результати  роботи прокуратури, зокрема зупинився й на новодмитрівській історії із землею. Розслідуванням встановлено, що понад  30 осіб, не маючи місцевої прописки, отримали по 2 гектари землі із земель державної власності  для ведення особистого господарства. Вже у жовтні 2016 року вони отримали право власності  на виділені ділянки і рівно через місяць після цього у грудні 2016-го  відразу ці ділянки  продали. Всі ділянки скупила одна юридична особа, котра мешкає у столиці.
 Як розповів прокурор, прокуратура готова оскаржувати незаконні дії. Незаконним він назвав і процес отримання земельних ділянок заявниками, які, як видно із їхніх дій, не збирались займатись вирощуванням  сільськогосподарських культур на орній землі, так і процес купівлі - продажу, яку правоохоронці готові визнати недійсним. Його запитували, коли можна очікувати цю справу в суді? Не так відразу, не все так легко й просто навіть для прокуратури. Багато виявлено порушень у рішеннях Держгеокадастру. Прокуратура зробила запит в обласне управління Держгеокадастру з проханням отримати технічну документацію, але поки що нема ні документації, ні відповіді. Ще одна проблема - потрібно буде платити судовий збір, що обраховується тисячами й навіть десятками тисяч гривень.
Але ціна того варта, щоб дізнатись і довести, чи правова в нас держава, чи працюють в ній закони, щоб вивести на чисту воду земельних спекулянтів.

Минулого тижня, в період з 13 по 17 лютого 2017 р. в спортивних залах гімназії ім. С.Д. Скляренка та ЗОШ№3 точились баскетбольні баталії серед збірних юнацьких та дівочих команд навчальних закладів м. Золотоноші. В результаті напружених та безкомпромісних ігор у юнаків перемогу здобула 15-й раз поспіль, збірна команда гімназії ім. С.Д. Скляренка. Лише одним очком поступилась їм добре підготовлена команда СШІТ-№2, яка посіла ІІ місце, а на третю сходинку піднялась команда ЗОШ-№6, перемігши в запеклій боротьбі команду з ЗОШ-№3, що стала у підсумку четвертою. На п’ятому місці ЗОШ-№5, яка залишила на шостому місці СШ-№1. Готував команду переможців до змагань учитель-методист з фізкультури Єгоров. В.Б. У змаганнях серед збірних команд дівчат перемогу здобула також команда з гімназії ім.. С.Д. Скляренка, на ІІ місці команда ЗОШ-№5, а на третій сходинці команда з ЗОШ-№6. На четвертому місці дівчата з СШІТ-№2, п’яте місце виборола СШ-№1, на шостому місці - ЗОШ №3. Готував команду переможницю до змагань старший учитель з фізкультури Шамрай В.М. Головний суддя змагань Володимир Єгоров.

16  лютого 2017 року  відсвяткував свій 100-літній ювілей найстарший житель Чорнобаївського району з села  Степове (колишнє Ленінське) Сидір  Михайлович Завалко. Народився цей чоловік рівно століття тому  в лютому 1917 року в селі Самовиця  Золотоніського повіту  Полтавської волості.В цьому селі  навчився грамоти в місцевій чотирьохкласній школі, а в сусідній  Митьківській - семирічку, а вже 19-річним вступив до Золотоніського педагогічного технікуму й був найстаршим серед однокурсників. Його рідне село Самовицю й навколишні Мутихи, Митьки та інші в 60-х роках під час будівництва Кременчуцького водосховища  були затоплені, пішли під воду, а селян з придніпровських заплав переселили у степ, де були їхні землі, й той степ люди, переборюючи труднощі, обживали. Ще тоді хотіли назвати своє село Степовим,але за нав’язаною партійною кон’юнктурою його назвали Ленінське і тільки не так давно згідно з указом про декомунізацію  перейменували  на Степове. В своєму селі, збудованому на новому місці, Сидір Михайлович Завалко впродовж  20 років  був сільським головою.Знає людей, хто з якого роду. Тим більше, що на його долю випало стільки історичних подій та випробувань: пам’ятає ще події  громадянської війни й НЕПу, колективізації,пережив  не одну голодовку, воював  під час другої світової війни. Ще 10 років тому він написав  автобіографічну повість про своє життя й своїх односельчан, яка вийшла окремою  брошурою і є  правдивим  підручником історії їхнього краю, а він - його живим свідком.
- Це перший  в нашому селі  житель за всю його історію, котрому пішов  101-ий рік, - розповідає  про ветерана- довгожителя Сидора  Михайловича Завалка теперішній сільський голова Степового Анатолій Миколайович Писаренко.
- Чоловік має добру пам’ять, здравомислячий, живе сам у хаті, ходить в будинку та в дворі, а за ним доглядають племінник з племінницею та соціальний працівник.  А в ювілейний день прибуло в його дім багато гостей—донька з родиною з Черкас, керівництво з району та засновники сільгосппідприємства з корпорації «Дніпро» разом з Петром Душейком, із сільської ради. Вітали старожила, вручали подарунки й гостинці. Найбільше бажали тепла, навіть пару ковдр теплих подарували, а ще здоров’я й бадьорості.
Валентина Андрійченко.

Минулої осені 12 жовтня 2016 року наша газета в публікації «Рідні сестри: старша стала молодшій за матір» розповіла про життєву історію двох юних сестер із Золотоноші. Каріне і Настя - рідні сестри по матері, котрі з дитинства натерпілися без материнської ласки і любові. Їхня мати у пошуках жіночого щастя покинула кількох своїх дітей, перебравшись із Запорізької області в Золотоношу, де знайшла собі добродушного чоловіка. З собою взяла тільки старшу доньку Каріне, а молодша Настя народилася вже тут. Та сімейної ідилії в зозулі не вийшло, покинула обох дівчаток на чоловікові руки і подалася світ за очі. Материнських прав її позбавили вже навздогін. Чоловік глядів молодшу доньку, а для старшої був опікуном. В свою чергу старша заміняла молодшій матір, хоч сама ще потребувала материнської ласки і уваги.
Каріне навчалась в Золотоніському професійному ліцеї, де про неї відгукуються як про самостійну й відповідальну дівчинку. Там навчилась як вести домашнє господарство, куховарити й порядкувати. А коли закінчила ліцей і стала повнолітньою, влаштувалась на роботу, міськрада виділила їй житло - старий будинок по вулиці Баха без світла, води й газу. Були й хвилини розпачу, коли не знала, що їй сироті робити з цією необжитою хатою. Але підтримали добрі люди. Із ліцею прийшли майстри й реставрували проводку. Приватний підприємець Оксана Міхновська зробила загорожу навколо двору. Депутат Віктор Полозов виділив 5 тисяч гривень, за які відремонтували скважину й встановили насос. А підприємець Костянтин Котенко з фірми «Зодчий» залив цементом підлогу на веранді. Немало праці доклала й сама дівчина, впорядковуючи дім, щоб в ньому можна було жити.
А Настя, поки живий був батько, не знала, яким болючим буває сирітство. Та батько захворів і помер. Сироту під опіку взяла бабуся, батькова мати. Але не надовго, бо в травні і вона померла. Третьокласниця Настя залишилась круглою сиротою і її забрали в притулок. Щоправда, її мала намір взяти під опіку тітка, але там був інтерес щодо спадщини. Тому міська служба у справах дітей через прокуратуру порушила клопотання про оформлення на дівчинку батьківської спадщини - крихітної хатинки з двох кімнат і кухоньки. Коли повідомили Каріну, що Настя в притулку, та стрепенулась, захвилювалась, висловила готовність допомогти, навіть якщо доведеться поступитися власними інтересами. Вона повнолітня і готова взяти опіку, адже вони рідні сестри. Під осінь Каріне забрала Настю до себе, перевела до іншої  ближчої школи. Готувати дім до новосілля допомагали сусіди. А припасами на зиму вони забезпечені з свого городу, котрий з весни засадила й доглянула старша сестра.
Ми фрагментарно переповіли для наших читачів цю історію не тільки зі щасливим кінцем, а й з продовженням. Приводом повернутися до надрукованого стала зовсім свіжа подія. У вівторок, 14 лютого, у день святого Валентина й всіх закоханих дівчина із Золотоноші Каріне Геворгян і хлопець із Новодмитрівки Іван Телятник зареєстрували шлюб у Золотоніському РАЦСі, одружилися. Їх вітали найближчі люди, в тім числі й працівниці міської служби у справах дітей. Іванові тато й мама пригортали невістку, готові назвати її донькою, а вона їх - батьками. За обоюдною згодою молодят вони тепер носитимуть прізвище Телятник. Серед лютого лежали навколо білі сніги, притискав мороз і кружляли в повітрі поодинокі сніжинки. А в тіснуватому залі міського РАЦСу було тепло і тісно від щирих поздоровлень і побажань молодятам щасливої сімейної дороги.
Цю життєву історію із сайту нашої газети запозичили журналісти-телевізійники з каналу СТБ і її «розкрутили» для передачі «Один за всіх» з ведучим Дмитром Карпачовим. Постаралися на передачу з різних усюд зібрати сім’ю - на минулому тижні Каріне запросили до Києва в телестудію, там вона зустріла і свою матір, а з батьком розмовляла по скайпу. (Передачу по СТБ показуватимуть у неділю 19.02 2017 о 21-ій годині).
-Перед самим одруженням отримала такий стрес, що очі не просихали. Розтривожили душу, але про зустріч не шкодую. Там у студії я сказала, що вдячна за підтримку комісії в справах дітей Віктору Григоровичу Харіну, Ірині Степанівні Ізгагіній, Наталі Володимирівні Романовій і ще багатьом людям за добро, - сказала Каріне, розтривожена каскадом подій.
  Крім цієї пари, 14 лютого в Золотоніському Рацсі взяли шлюб ще три пари з міста й району. Це пожвавлення з одруженнями. Найбільш інтенсивним був день, коли одружилося 8 пар. А за минулий рік  у місті  було зареєстровано 153 одруження.
 Валентина Андрійченко