Хірургічне втручання

В цього пацієнта це вже була друга операція на серці з проміжком у два роки, після першої залишився рубець. Отримавши пряме ножове поранення в серце , потерпілий на операційному столі був у стані клінічної смерті; хірург голими руками закрив дірку і пацієнт став оживати, по суті заново народившись - своїм колегою захоплювались золотоніські медики, саме вони й розповіли про цю унікальну операцію кореспонденту газети. Цей матеріал передрукували ще не менше 5-и сайтів, було чимало добрих відгуків про золоті руки цього лікаря й жодного хоч би незначного поганого.
Тієї ж самої весни над цим же лікарем - хірургом почали згущатися хмари. Йому довелося теж перенести операцію на серці в переносному значенні слова. Хоча й до прямого значення було недалеко: через пережиті переживання в передінфарктному стані мусив звертатися до київських кардіохірургів. Бо на місці «оперативне втручання»  проводилось за принципом: ліс рубають - тріски летять. А вже на початку літа завідуючого хірургічним відділенням Золотоніської ЦРЛ Є.Д Бабляка звільнили з роботи. Після місячної відпустки він перейшов працювати хірургом у Чорнобаївську районну лікарню. Ця новина серед золотоніських медиків сприймалась як негативна сенсація. Навіть ганебна. У Чорнобаївській лікарні- як приємна й значна подія, досвідченого колегу зустріли дружелюбно й шанобливо.
- За що звільнили хірурга Бабляка? - при нагоді я без передмов запитала в головного лікаря Золотоніської ЦРЛ С.В.Примака.
- За невідповідність займаній посаді завідуючого хірургічним відділенням, як хірурга його з роботи не звільняли , а перевели на посаду лікаря - ординатора,- пояснив Сергій Васильович.
- А в чому невідповідність проявилася?
- Скажімо, за три роки він не постелив у відділенні жодного квадратного метра лінолеуму…
- Але ж він не завгосп, а висококваліфікований лікар - хірург… - не змогла я втриматися.
- Не такий вже й висококваліфікований, середній. Вища категорія тільки у двох хірургів - у мене і Валерія Павловича Калини. А у Євгена Дмитровича Бабляка - перша категорія, вищої він не захистив.
- А які конкретні претензії до нього?
- Претензій вистачає. Він не опанував лапароскопічну стойку. Шви у нього грубі. Не зважав на зауваження, що під час невідкладних операцій вночі потрібно, щоб асистував лікар, а не молодий спеціаліст.
Для Сергія Васильовича ця розмова була не з приємних і він, назвавши чимало з претензій, так і не зумів їх конкретизувати, перевівши розмову на іншу тему. Про реформування, про те, скільки в мільйонних розрахунках вкладуть в оновлення терапевтичного і того ж хірургічного відділень. Похвалився, що за останні 5 років до них прийшло вже 13 молодих лікарів. В тому числі й молодий лікар-хірург після інтернатури. Звати –Ярослав. Прізвища він ще не пам’ятав. На ім’я й по батькові його безпомилково назвали колеги у хірургічному відділенні, де з молодим спеціалістом встигли поближче познайомитись: Ярослав Васильович Курятник, родом з Вільхів, батьки - прості трударі, має брата. Чи якесь заохочення, бодай слова подяки одержав хірург Євгеній Бабляк за ту унікальну операцію? Замість відповіді Сергій Васильович здивовано повів плечима: це звичайні робочі будні. А що про унікальну операцію писало немало видань - то він не читав, закрутився, бо місцева медицина - в стані реформування.
Вивалені як з мішка претензії керівника до свого підлеглого мене не переконали, бо були схожими на ревнощі до конкурента.
- Претензії вигадані. Ні за що, ні про що звільнили людину, прибрали,- почула я від колег Євгенія Дмитровича в хірургічному відділенні. Вони колективом підписували лист у захист, і від профспілки також, але на те ніхто не зважав.
- Він робив лапаратомію і не тільки жовчний видаляв, а обдивлявся весь кишківник, яїчники , труби ; траплялось, що й гінеколога викликав. Після нього з операційної людина виходила здоровою. І рука у нього легка - рана на 3-4 день заживала. Все, що треба, я зробив - казав він, коли хворі хвостиком за ним бігали. Скромний,уважний, пам’ятливий, його операції - то вищий пілотаж, а перездавати на вищу категорію - не схотів тратити час.
- Він і зараз наче з нами: при нагоді дівчата перепитують - а як би в даному випадку вчинив Євгеній Дмитрович? Коли телефонуємо - не бере трубки, зрозуміло, щоб не ворушити образу.
- Він лікар зі стажем і трудився в рідному місті, де колись працювала його мати. В інституті Шалімова 3 роки стажувався, 7 років працював в Африці. А в 2010-ому, коли помінялась влада, в тім числі й медична, тоді новий головлікар викликав колегу –хірурга Бабляка із закордонного відрядження, коли в того ще не закінчився контракт. Тоді був таким потрібен, тепер став не такий - дошукуються медики до істини.
 Врешті, справа вже й не у Бабляку, котрий зробив вибір і поміняв місце роботи, куди тепер щоранку добирається за 25 км від дому. А в успіхові того ж медичного реформування: Золотоноша як місто обласного підпорядкування вправі претендувати на госпітальний округ, а головлікар підрізає підніжку під такими планами. Але то у віддаленій проекції. А в ближній –для золотоніських хворих у список включили вже й сміттєві пакети. В той час як в інших реформованих закладах у першу добу перебування хворих забезпечують медикаментами. Чому - місцеві депутати причину бачать в тому, як використовується медична субвенція і просять це розсекретити, але секрет ще зберігається.
Валентина Андрійченко