ЦЕГЕЛЬНИЙ БУМЕРАНГ

За такий принциповий крок зовсім позбулися роботи на цегельні - їх було звільнено. Судова тяганина тривала майже ввесь 2015 рік, в пошуках справедливості люди пройшли сім кіл пекла, поки, здавалось би, справедливість восторжествувала. Це, образно кажучи, була перша серія їхньої історії, описана у матеріалі «За заборговану  зарплату позбулися ще й роботи», надрукованому в «Лівобережній»  10  грудня  2015 року. За рішенням  Золотоніського міськрайонного суду, винесеним суддею Людмилою Середою, директора було визнано винною за двома статтями-ч.1 ст.175 - безпідставна невиплата заробітної плати вчинена навмисно,та ч.1ст. 172 - грубе порушення  законодавства про працю. Суд виніс рішення накласти на винувату штраф,позбавити волі на рік з таким же іспитовим строком і забороною на 2 роки займати керівні посади, а працівникам  виплатити заборговану зарплату та по дві з половиною тисячі гривень моральної  шкоди.
  Ага, тримайте кишеню ширше!  Вважаючи присуд занадто суворим, обвинувачена сторона  в останній день подачі апеляційної скарги подала  її до Черкаського апеляційного суду з проханням пом’якшити рішення. Друга серія цієї історії, не менш емоційна й повчальна,описана в матеріалі «За цеглу гроші», вміщеному в «Лівобережній» 28 січня 2016 року. Апеляційний суд прийняв  «соломонове» рішення: директору  510 гривень штрафу, рік умовно і на 2 - позбавлення права  займати керівні посади. А все, що стосувалося заборгованих зарплат - перевели у цивільне провадження, відправивши кожного з позивачів по новому колу,до окремого судді  добиватися свого. Робітники цим були дуже розчаровані - вони ж не директоршу хотіли зіпхнути з крісла, вона - власниця, їй - видніше, а всього-навсього добивалися свого заробленого. У технології виготовлення цегли є такий прийом як загартування: отже, й до них правосуддя його намагається застосувати. І ці люди налаштовані були не здаватися.
І зовсім несподіване продовження цієї історії. Нещодавно до редакції газети «Лівобережна» завітали Юлія Куковіна, її брат Юрій Кострицький і мама Любов Павлівна. Тепер вони в ролі потерпілих, їхні стежки-доріжки  перетинаються  з колишніми членами заводського колективу в прокуратурі, поліції, виконавчій службі, суді. Тепер вони потребують захисту й сподіваються на справедливість. З однієї сторони, газеті полестило, що ті обидві попередні публікації  були розцінені цими людьми як справедливі і об’єктивні. А з другої - було по-людськи  жаль двох молодих людей, котрі зостались  без батька напівсиротами і  їх так обійшли зі спадщиною його друзі».
«Усунути від права спадкування»
Ця невирішена справа на три роки зв’язала руки спадкоємцям. Вони про це розповідають з документами в руках. Ось деякі з них витримки:
« Із 15.10.2015 року, тобто вже більше року в Золотоніському міськрайонному суді  слухається цивільна справа за позовом Шелих В.П. до  Кострицького Юрія  та Коковіної Юлії  про усунення від права спадкування. І ще кінця їй не видно. У заяві позивач посилається на те, що діти не доглядали хворого батька. Заява є безпідставною для провадження. Позивач-співмешканка  проживала  з батьком півроку без реєстрації шлюбу. Захворів батько у квітні, а не стало його 15.06.2013 р. після перенесеної операції. Після смерті Кострицького Станіслава Едуардовича  відкрито спадкову справу  згідно заповіту батька від 5.06.2013, але міський нотаріус Перкалюк С.В. відмовлє в оформленні спадщини через провадження в суді вказаної вище справи  №695
Кострицький Станіслав Едуардович був засновником та директором ТОВ «Золотоніський цегельний завод». Після смерті батька ми з сестрою  працювали вдвох на вказаному заводі в 2013-2014 рр. У сестри було 27% акцій, одна з працівниць  відмовилась від своєї частки на користь Юлії, котра стала власником контрольного пакету акцій і директором. Сезон довелось розпочинати з кредитів, ми заборгували в банки. Довелось погодитись на вливання коштів  в товариство зі сторони  Іщука Ю.І., батькового знайомого, котрий мав кілька таких заводів. У грудні 2014 р. Іщук   отримав 51% акцій в рахунок  всіх боргів, обіцяючи модернізувати застаріле виробництво. У 2015-ому завод не працював. Обіцянок не було дотримано. За невиплачену зарплату судове рішення  прийнято до Юлії, котрій теж за півроку новий власник не виплатив зарплату. Акціонер-засновник новим директором призначив Єщенка Є.А і з лютого 2016 р. даючи  йому вказівки телефоном, заходився розбирати завод з молотка. Про незаконний повальний демонтаж  ми з сестрою звертались до прокуратури й поліції, але це не дало результату. Аргументували, що підстави для внесення до ЄРДР відсутні, оскільки  заявник, тобто ми, не набув права власності на спадкове майно, що знаходиться на території цегельного заводу. Кримінальну справу поліція не порушувала. Суддя Савенко В.Г., який вів  цивільну справу про усунення нас від права спадкування, відмовився накладати арешт на майно, що розкрадалося, пославшись на те, що це робота поліції.
  Цією справою про усунення від права спадкування нам зв’язали руки. А тим часом  демонтаж заводу з розмахом, без будь-чиїх перешкод триває. Цю справу суддя взагалі не повинен був брати до провадження, так як відсутній предмет спору, адже позитивне вирішення цього позову не буде впливати на права та обов’язки позивачки. Щодо строків розгляду цієї справи, то «суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження… і суд ухвалою може продовжити розгляд справи не більше, як на 15 днів». Це аргументи навіть не нашого адвоката, а отриманих відповідей на наші звернення і скарги до Вищої  кваліфікаційної комісії судів України. За це вони просили притягнути цього суддю до дисциплінарної  відповідальності. Та він і сам пару місяців тому за власним бажанням пішов з посади. Тепер  справу  розглядає новий суддя  Ю.Степченко. Слухання відбулося 18 листопада, на яке відповідачі прийшли, а позивачка та її представник не з’явилися, не попередивши про причину. Наступне слухання відкладено до  22.12.2016 р. За цей час можна встигнути не те, що рештки майна демонтувати, а навіть попідмітати на тому місці, де воно знаходилося, щоб і сліду від належної спадщини не залишилося. Та й взагалі  в суді тепер говоритимуть про віртуальну спадщину, яка насправді «випарувалася». Через недосвідченість чи легковірність молодих людей.  Але як би там не було по правовим канонам, а за церковними та й просто людськими нормами відбирати сирітське - великий гріх.
Сім кіл пекла за заборгованою зарплатою
 Минулої  зими  мені, як кореспонденту довелось бути присутньою на кількох засіданнях апеляційного суду в Черкасах з приводу розгляду справи  золотоніських цегельників. Так що тепер як у давніх знайомих поцікавилася, в якій стадії вирішення їхні зарплатні справи.
- Доводилося по новому колу судитися. А присуджене не поспішали повертати, тому ми і поодинці, і гуртом ходили то в прокуратуру, то в поліцію, то до виконавців. Душа боліла, що залізяки, які Станіслав Едуардович на завод постягував і в місцевих відчайдухів рука не піднімалась зі свого заводу щось поцупити, - те вирізують і продають, а нам кажуть - немає коштів. ТО ми так притисли директора «по розпиловці» Євгена Єщенка, що він сам нам під поліцію зарплату привіз. Не всім. Але більшість заборговану зарплату вирвали, виходили. Залишились борги  в кількох чоловік, то будемо на них ще тиснути. А двоє робітників вже померли, то їм і віддавати не доведеться,- розповідали мені люди.
- Чи ви й досі на Юлю тримаєте обиду?—запитую їх. -Вона й сама опинилась в такій ситуації, що не позаздриш.
- Ніхто не хотів брати на себе відповідальність. Молоді недосвідчені. Але ж чомусь чужим людям довірилися, а своїх, ладних  плече підставити, і в гріш не ставили. З людьми, як це робив батько, не рахувалися, до порад не прислухалися. Був великий торг порізаними кранами, рейками й печами, а ще нашими долями. То бумерангом її й вертається. Заводу з руїн  не підняти. А батькову пам’ять не треба осквернять,- такою була їхня відповідь. І напевне—набагато ширшою, ніж те, про що я в них запитала.
Валентина Андрійченко.
     Описана тут справа значною мірою стосується суду. Реформаторські процеси торкнулися й Золотоніського міськрайонного . Припинили роботу в ньому  багаторічні працівники Савенко Валерій Григорович, Матвієнко Марія Володимирівна, Чирва Олександр Іванович. Головою  Золотоніського міськрайонного суду тепер працює  Валентин Олександрович Таратін.