20-ого грудня продовжила роботу 30-а сесія 7-го скликання Золотоніської міської ради, на якій було присутніх 30 депутатів із 34-х. Також були присутніми  Олександр Грановський з ОДПІ, Віра Антонова-головний лікар міського центру первинної меддопомоги, Вікторія Карасьова-начальник Золотоніського відділення Пенсійного фонду, Андрій Філімонов—представник об’єднаного військкомату, а також представники структурних підрозділів міської ради, представники місцевих ЗМІ.На порядок денний разом з доповненнями було винесено 28 питань.
 Серед головних—питання про затвердження програми  соціально—економічний розвитку міста в наступному 2018 році та затвердження міського бюджету на новий рік. Доповідачами з цих питань були Вікторія Остроглазова—начальник управління економіки та Ігор Нелін—голова комісії з питань бюджету , фінансів, цін, побутового та торговельного обслуговування, господарської діяльності.
Програма соціально—економічного розвитку детально розглянута в депутатських комісіях, розіслана депутатам, з нею можна ознайомитись на міському сайті. Складається вона з 5 розділів: економічний та соціальний стан міста; стратегічні напрямки; Золотоноша—власними руками; фінансування програми; стимулювання економіки. Планується  збільшити реалізацію продукції на 5,8%, інвестиції-на 162,2 млн. грн.. 6300 осіб буде зайнято в усіх сферах.Діятиме 127 малих підприємств і 1600 підприємців.В пріоритеті—будівництво індустріального парку, зокрема, підведення до нього мережі комунікацій і пошук керуючої компанії (є вже дві пропозиції). Введення в дію першої черги виробництва з переробки сої.Спорудження двох елеваторів.Впровадження альтернативних видів палива (в гімназії).Буде створено 100  нових робочих місць.Реконструйовано центральний міський стадіон  і спортмайданчик в школі №2.Буде облаштовано чашу басейну в гімназії .
Ігор Нелін відзначив, що міський бюджет зросте на 10%--до 308 млн. гривень.Зростання доходної частини на 23% відбудеться за рахунок ПДФО.Намічено зменшення державної субвенції, бо держава  передає на місця більше коштів і більше повноважень.Зокрема, у видатках на 19% зменшиться субвенція на освіту, тому з міського бюджету на 20% збільшують видатки.При такому становищі наголосив на потребі оптимізації шкільних і дошкільних закладів.
-Хто фінансуватиме ліцей?-відразу запитали депутати.
-Фінансуватиметься з обласного бюджету.
А за навчальні заклади принципово вступилась Ольга Миколаївна Строкань, начальник міського відділу освіти.
-У нас наповнюваність класів 24,5,навіть переповненість, завантажені всі школи, не кажучи про дитсадки. Серед міст обласного підпорядкування ми попереду. При однаковій кількості школярів у місті й районі місто отримує 20 млн. субвенції, а район—50 млн., це при тому, що діти з сіл доїжджають навчатися в місто.
Наведених аргументів виявилось достатньо, щоб не погодитись з «оптимізацією».Хіба що зав’язалась між депутатами дискусія про те, як все-таки розуміти цей термін.
І за програму соціально—економічного розвитку, і за бюджет на наступний 2018 рік проголосували 27 депутатів міськради, троє утрималось.
-Чому ?—допитувались колеги у Анатолія Галушки, Олексія Слюсаря і Олександра Поліщука, депутатів від фракції «Свобода». Просили поговорити начистоту. Володимир Мірошніченко казав,що цю партію поважає за їх позицію, але хлопців депутатів не розуміє, бо їхня позиція утриматись є саботажем міських господарських справ. З цим погоджувалась і депутат Оксана Міхновська, називаючи таку позицію бойкотом. І секретар міськради Наталія Сьомак. І міський голова Віталій Войцехівський, дивуючись що з Києва дають партійну вказівку і ті  її виконують, забуваючи, що є депутатами від міської громади. Після такої розмови подіяло, але не надовго: із кількох інших питань рішення  приймали одноголосно, а потім стара картина повернулася—троє знову утримались.
Роботу цієї 30-ої сесії не закривали з надією на очікувані приємні сюрпризи десь числа 28 грудня, під самий новий рік, під ялинку.Про один з них повідомила в.о.начальника управління економіки Галина Степовенко: про надходження 1 млн.143 тисяч гривень субвенції  на капітальний і поточний ремонт навчальних закладів.Це при тому, що закінчили ремонт в дитсадку «Ромашка»і отримали 3 компютерні класи і 6 мультимедійних комплексів для міських шкіл. І ще що 195 тис. на придбання спортивного майданчика з настанням нового року не зникнуть і тренажери можна буде вибрати навесні.  І що для депутатської діяльності виділять міським депутатам по 10 тисяч гривень.
А зовсім новим, як свого роду  експериментам виглядало закріплення за важливими об’єктами  у місті людей ініціативних, громадських активістів . Таких набралось 5 осіб з міського ринку, з «Правого сектора», від таксистів, із юристів. Їх мають закріпити за центральною площею, парком «Надія»,гуртожитком ліцею, дитячим садком в Згарях, облаштуванні світлофора на перехресті вулиць Шевченка—Новоселівська, тобто на здавальних об’єктах, вже Нового року, де вони мають бути основними контролерами.
  Також на цій сесії депутати затвердили план роботи міської ради на 2018 рік, у якому новим є те, що кожна депутатська комісія буде звітувати про свою роботу.

Третій тур гумористичного шоу «Ліга сміху» в Золотоніському міському будинку культури відбувся минулої п’ятниці, 22 грудня і спростував думки про те, що дійство вже дещо втратило свою новизну. Квитки були розкуплені заздалегідь, зал—повний глядачів, азартне вболівання й обговорення. Незмінний ведучий Євген Гонза представив шість команд учасників другого чвертьфіналу гри: «Кавомани» з «ФЕС УКРу» (капітан Олександр Капленков), «Контрольний постріл» з військової частини (капітан Наталія Криницька), «Без назви»-збірна команда з працівників міськвиконкому (капітан Марина Білецька), «Газова атака» з компресорної Укртрансгазу (капітан Леся Шкурко), «VIP»--команда викладачів Золотоніської гімназії (капітан Вікторія Котко), «Віртуальний депутат»-- команда й капітан в одній особі Людмили Слюсар,котра вела діалог, а скоріше монолог з віртуальним депутатом. Той же тренерський склад: Владислав Гаркавий, Оксана Міхновська, Віктор Музиченко, Людмила Слюсар, Наталя Бонь, Наталія Джура. На випадок спірного питання було створено ще й раду старійшин у складі Віталія Войцехівського, Сергія Четверова, Станіслави Лободи, Юрія Мазура. Команди представляли свої сюжети в двох конкурсах тривалістю 7 і 5 хвилин,тема—новорічна. За умовами до півфіналу з шести команд мало вийти три команди.Сюжети оцінювались за 5-бальною шкалою.
Виступали першими й задали високий гумористичний тон  дебютанти«Кавомани» та за свій сюжет отримали 4 бали.Розсмішили публіку сюжетом «На рибалці», де дівчата-рибалки разом із двома білявками впіймали джина і він виконував їхні бажання.
Четверо хлопців—військовиків і з ними одна дівчина з довгою косою до пояса ходили по ялинку й провалилися в барлогу.Судді оцінили сюжет на 3 бали.А команда «Без назви» за свою новорічну казку із гномами на новий лад дістала 4 бали. З огляду на такий рівень «Газова атака», в якій разом з тренером було чотири гравці й програма майже експромтом, щиро призналася, що готова на виліт.Її виступ оцінили на тверду трійку.
Зате виступ гімназистів—«віайпішників» мав великий успіх—кількаразові тривалі оплески й захоплений сміх залу. Розсмішив присутніх їхній «кінний патруль», який проводив рейд—айне на вулицю Баха. Для свого сюжету використали оперативне повідомлення в інтернеті про рейд київської патрульної поліції на Черкащину, де застукали наркоторгашів. Зате місцевий «кінний патруль» втікав щосили: влучні фрази та вислови, підсилені відеороликом виглядали не тільки азартно й переконливо, а ще й по-громадянськи злободенно.Проте за цей виступ судді поставили «трійку», висловивши ще й зауваження, чим здивували зал, готовий от-от попросити «суддів на мило». «Чомусь розбігаються бали з логікою»,--таку думку висловив міський  голова Віталій Войцехівський і його одностайно підтримав зал.Довелося втручатися раді старійшин. Не тільки при оцінці цього сюжету, а й другого виступу «Газової атаки» судді  скидались на прискіпливих цензорів. Гуморист і музикант Віталій Степаненко на власні слова й мелодію  особисто виконав прекрасним бездоганним баритоном в гумористичному дусі «Гімн городника»--хоч собі на літо переписуй, такий дотепний, але судді поставили за номер «трійку».
При постановці другого сюжету команда «VIP» продовжила тему про посаду «лежачого поліцейського», що не пройшов переатестацію. Виступ критичний, дотепний, злободенний, тема не побутового, а державного звучання. Її переконливо й гумористично розкрила разом з командою молода вчителька початкових класів  Оксана Стець. Виступ судді оцінили найвищим балом—на «п’ятірку», тому в сумі команда набрала найбільше балів—8 і стала фаворитом цього чвертьфіналу. Разом з нею до півфіналу вийшло ще три команди, які набрали по 7 балів: «Кавомани», «Контрольний постріл», «Без назви».
Ці названі чотири команди разом з тими чотирма, що визначилися в першому чвертьфіналі («Зважені і щасливі», «Все красиво», «Екстрім», «Блік») зустрінуться у півфіналі     9 березня, тема виступу—«Якби ви знали, паничі».Команди «Газова атака» й «Віртуальний депутат» набрали по 6 балів і вибули з гри.
Як і попередні тури «Ліги сміху», цей також відбувся з благодійною метою. Учасники та глядачі  зібрали в залі 17 з половиною тисяч гривень і передали жительці міста Ользі Василівні Соломасі на невідкладну операцію, щоб стати на ноги. Про історію цієї жінки «Лівобережна» розповідала 9 листопада 2017 р. в публікації « Два проміле алкоголю затуманили очі водію».

19 грудня, в день святого Миколая після 15-ої години в Золотоноші на центральній площі міста зібралося багато дітвори з татами і мамами, з дідусями й бабусями. Тут кружляли хороводи, співали пісеньки, розповідали віршики та закликали прийти Святого Миколая.
«Ой, хто—хто Миколая любить, ой, хто-хто Миколаю служить?» Звичайно ж, дітлахи, що вірять у казку, і дорослі, що її створюють. Присутні догукалися Миколая, він прийшов і , пересвідчившись, що тут тільки чемні, слухняні, хороші діти, а вередунів, за якими лозинка плаче, зовсім немає, почав роздавати подарунки. М’які іграшки, гостинці. А потім сказав чарівні слова й новорічна ялинка засвітилася, засяяла вогнями, закрутилася й ожила. Навкруг неї, разом зі Святим Миколаєм у дружному хороводі закружляла дітвора, сповіщаючи, що Новий рік і Різдво на порозі.
Цього дня зранку йшов  сніг і зумів білим покривалом все покрити навколо,щоб ми повірили в зимову казку.

  «Допоможіть влаштувати в інтернат мого родича—дядька Івана  Олександровича Невечеру, 1943 року народження. Якщо можна--то і його дружину Марію Василівну, 1936 року народження. Дядько—інвалід дитинства,  повністю лежачий приблизно 7 останніх років, тітка—ходяча. То вона піде в магазин та й щось смачненьке собі купить і з’їсть, як не забуде—тоді й дядькові принесе, що залишилось. Тому нерідко він залишається голодний, хоч отримує пристойну пенсію.Гроші—в Марії, яка ними не вміє розпоряджатися, її можуть і одурити.
  Живуть вони на околиці в яру на Шакунівці, на безлюдді. Насувається зима, а в них пічне опалення не справне, не заготовлено на зиму дров.В хаті чорно. Марія ходить межи люди і може собі випросити поїсти, вона всіх котів і собак годує, а не Івана, котрий прикутий  до ліжка. Якось зайшла до них, а він впав на долівку і лежить немічний.Працівниця соціальної служби від територіального центру ходить до них раз на тиждень. Поблизу сусідів немає. Донедавна приносила їсти неблизька сусідка Рая, але вона виїхала в Придніпровське».
  Таку історію повідала кореспонденту  жителька села Кропивна, переймаючись  подальшою долею цього самотнього й бездітного подружжя, просила втрутитись, а також просила свого імені не називати.
  Що Невечері—забуті Богом і людьми—цього не скажеш, їх у Кропивні всяк знає і покаже, де мешкають та розкаже, як живуть. У сільській раді голова села Ніна Олексіївна Рябуха розповідає, що в них день починається і закінчується Невечерами, хоч не заперечує,що може дядько Іван коли й засинає невечерявши.Невечері—не безрідні, є у них і родичі, ближчі й дальші, бідніші й заможніші, навіть приватні підприємці серед них, але якось ніхто з них не наважується взяти до себе дядька  й доглянути. Одні на одних дивляться. Іван та Марія офіційно розписані як подружжя вже 20 років. Більше він за неї тримається, як за промінчик світла в своєму вікні. Хоча промінчиком її важко назвати: замолоду дуже вродлива жінка, в хаті висить її портрет—ніби якоїсь артистки, а тепер на людях не дуже охайна, через запах її навіть в автобус не пускають.Проте вона ходяча, тому як вільна птаха може й до магазину сходити, і в райцентр поїхати. Ще в 2015 році їх обох пропонували оформити в інтернат, але тоді вони відмовилися й без їхньої згоди цього не можна було зробити. Тепер вони згідні, районний психіатр Громенко в діагнозі написав, що потребують постійного стороннього нагляду, але тепер в такому інтернаті, куди б можна було відправити подружжя, немає місць. Орієнтуються на інтернат в Звенигородці або в селі Мирне (колишнє Жовтневе до перейменування) Чорнобаївського району.Новий і комфортний будинок пристарілих у Пальмірі не підходить, бо він не того профілю. Ніна Олексіївна вже заявку подала і в обласний департамент соціальної політики, і в районне управління праці й соціального захисту та безпосередньо до керівників району, завчасно підготувавши необхідні документи. Обіцяють допомогти, але потрібно підождати. Тому, зважаючи що соціальний працівник  від територіального центру соцдопомоги Тетяна Світайло провідує Невечеру лише раз на тиждень, на сесії сільської ради прийняли рішення найняти людину, щоб за ними доглядала, за що з їхньої пенсії платити 2 тисячі гривень на місяць. За це взялася двоюрідня сестра Віра Сторожук, разом з двоюрідним братом і грубку поремонтували, і їсти вона носить. Хоча гнітючі враження дають про себе знати й Віра не втрималася й стала відмовлятися: «Не треба мені й тих грошей, не зможу я цього робити». Проте її вговорила головиха потерпіти. Для баби Марії гроші з пенсії виділяють видавцем, по 100 гривень через день, бо було таке, що вона і в лісі заблудилася, і загубила заначку, в якій було 15 тисяч гривень. «А ви згадайте, куди ви ходили чи їздили і пройдіться за тим маршрутом»,--порадила їй голова села Ніна Рябуха. Баба Марія так і зробила: пішла на автозупинку, поїхала в Золотоношу і пройшлася там,де вона при попередній поїздці ходила і де нібито в неї вкрали гроші.І справді знайшла, заховані в чорний, зачуханий носок гроші, який ніхто не насмілився підняти й взяти до рук.
   На Шакунівку до Невечерів ми йдемо з Тетяною Вікторівною Світайло, соціальним працівником від територіального центру соціальної допомоги.Невисокого зросту, схожа на дівчину молода жінка з великими сірими очима добре обізнана з справами своїх односельців, хоча що вона не місцева—це видає її  соковита мова волинянки.Звідти, з Волині разом з родичами приїздила в Кропивну сапати буряки та й знайшла тут свою долю, вже 15 років тут за невістку.Має гарну сім’ю: чоловіка, дім, діток, вважається гарною господинею. Під її наглядом 24 одиноких з інвалідністю людей.До кожного навідується раз на тиждень. До багатьох прикипіла як до рідних. Знає, в кого на якім кутку хата і які болячки, що купити й що кому приготувати. Захоплюється Любою Трохимівною Лушник, вчителькою-філологом 1924 року народження,яка свого часу була остарбайтером у Німеччині.Хоч в неї пенсія нарівні з мінімальною, а дозволяє все собі купити, вміє розпорядитися, в хаті чистота й порядок.Виростила гарних дітей, які здалеку до неї навідуються. Тетяні кортить бути схожою на цю жінку.Або на Марію Шепель 1923 року народження, що мешкає на Парижі (так називають один з кутків у селі)—серед її підопічних ця жінка найстарша. Захоплюється оптимізмом і почуттям гумору інваліда без ноги Олексія Приза, той сам живе і ще доглядає дві качки.
- А баба Марія ледача.Не те,що не вміє їсти приготувати і в хаті прибрати, а ще й лінується,--каже Тетяна.—Тому я її, буває, й сварю. Кажу: я принесла їсти тільки дядькові, хоча готую на двох.Бабця ж то ходяча, могла б і посуду помити, і плиту підбілити, чи хоча б поки плита топиться, поставити й зварити чавунець картоплі—легко й просто. Нема дров—але ж навколо стільки хмизу.Не під силу самій—когось би найняла. Городом не користуються, комусь передали, он кілька крислатих горіхів—можна б попросити, щоб горіхи позбирали. Не манни ж небесної ждати,--каже Тетяна Вікторівна й коли ми приходимо до Невечерів, спокійно й по-доброму висловлює ці зауваження бабі Марії.
Та слухає, а потім як вередливе дитя проривається: «А я цього не хочу! Нас скоро заберуть!»
Кажуть:говори до гори, а гора—горою. Баба Марія ті Тетянині  поради й зауваження пропускає мимо вух, бо тільки за нами зачиняються двері,як  вона за поріг, не переступаючи його, виливає з помийного відра.
Старе як мале. Всяк коваль свого щастя. Як постелиш—так і виспишся. Ці  життєві істини спливають на думку, споглядаючи закіптюжену  кімнату помешкання цієї подружньої пари похилих років.Не скажеш, що про них не турбуються.Але в хаті немає затишку—його створюють своїми, а не чужими руками. Бо чужими тільки жар добре загрібати. Хата їхня розташована в райському місці: внизу ставочок і лісочок,а будинок під глиняною горою, на  узгір’ї  якої вже інший куток—Париж. А це місце називають Шакунівкою, тут мешкають переважно дачники, як вихідці з села, так і заїжджі. Тут навесні повно рясту й солов’їв, а взимку—прекрасні краєвиди. Іван та Марія –ці хоч і літнього віку, та не самотні люди, бо тримаються одне одного, сподіваються потрапити в інтернат, де на їхню думку, все буде як на блюдечку. А може ще й шкодуватимуть за своєю Шакунівкою, де не зуміли звити затишного гнізда.