Рекламне оголошення

Ви можете розмістити оголошення в цьому місці за 25 грн.

Головний редактор

Головний редактор

Закордонні заробітки: плюси чи мінуси

Батьки, що роками не бачать власних дітей. Малюки, яких виховують дідусь із бабусею. Дорослі, які їдуть на рік, а залишаються на десятиліття. Але також возз’єднані родини – діти, які переселяються за кордон, та батьки, які після довгих років відсутності повертаються до України. Які труднощі чекають на розділені сім’ї? І яку роль у підтриманні родинних зв’язків відіграють нові технології?
Як впливає заробітчанство на життя родичів, що залишилися тут, та на їхні взаємини з відсутніми членами сімей? Батьки, які роками не бачать власних дітей. Малюки, яких виховують дідусь із бабусею. Дорослі, що їдуть на рік, а залишаються на десятиліття. Але також возз’єднані родини – діти, які переселяються за кордон, та батьки, які після довгих років відсутності повертаються до України.
Які труднощі чекають на розділені сім’ї? Що відчувають мігранти, котрі повертаються додому після років життя за кордоном? Яку роль у підтриманні родинних зв’язків відіграють нові технології і чи здатні вони замінити живе спілкування? Історії чотирьох родин на Буковині, які не з чуток знають, що таке трудова міграція
італія
Часто чути, що заробітки - це легший і швидший спосіб збільшити свої статки, але нерідко чуємо і про халепи у які втрапляють ті, хто ризикують, аби отримали європейські зарплати. Заробітчани зважують усі за та проти перед тим, як покинути свою домівку, але навіть тоді, коли мінусів цієї роботи більше - збирають валізи та їдуть світ за очі, у пошуках кращої долі.
Про нелегку долю заробітчан розповідає Ірина К., хоч і у розмові часто чути, що життя за кордоном краще і зарплатні більші, в очах бачимо сум та сподівання на краще майбутнє своєї Батьківщини. Ірина сподівається, що через декілька років зможе повернутися в Україну та мати гідне життя біля своєї родини. Жінка розповідає, що в Італії живе та працює багато українців: "На вулицях часто можна почути українську мову, тут чимало магазинів з українськими товарами.Можна відвідати ринки (стихійні) із українською пресою, продуктами, ліками. Часто і ми відправляємо автобуси із пакунками родичам на батьківщину.
Тут, до речі є українські церкви та школи, де діти вчаться раз на тиждень – у суботу, решту часу ходять до звичайної італійської школи. По тих же підручниках, що і їхні однолітки на батьківщині, вивчають українську мову, літературу, історію". Ірина говорить, що важливо знати італійську мову, щоб подолати мовний барєр вона мусила ходити на додаткові заняття та більше уваги приділяти розмовній італійській, бо від цього залежить і посада, на яку влаштуєшся у Італії.  " Навіть нелегалів не хочуть брати на «чорну» роботу без елементарного знання мови. Прикро, що в Україні без знання державної мови можна працювати на найвищих керівних посадах, це і є нашою найпершою проблемою та ганьбою", - говорить Ірина.
– Вдома я трохи вчила італійську і могла вже вільно спілкуватись, але з помилками. Мова краще вчиться на практиці. Без знання італійської мови взагалі дуже важко, без мови ти тут ніхто! Навіть нелегалів не хочуть брати на «чорну» роботу без елементарного знання мови. Я проживала зі статусом «нелегалка» тут 3 роки, тобто я 3 роки не могла поїхати додому.
Познайомилися ми також із Катериною Р, із Чорнобаївщини, яка працює у Італії уже більше 15 років. Жінка розповідає, що раніше заробітки були кращі, тоді за кордон виїжджала менша кількість українців, тож і роботи вистачало на усіх, і господарі привітніше ставилися до персоналу, і зарплатня була кращою: "Тепер на заробітки їдуть сім'ями, молодь шукає кращої долі за кордоном, але, часто, розчаровуються у своїх пошуках. Молодим дівчатам доводиться доглядати хворих та немічних пенсіонерів, які не завжди готові поспівчувати твоїй важкій роботі. Сеньйори укладають контракт, у якому зазначено, що людина має 5-годинний робочий день, але за фактом, вони працюють доглядальницями цілодобово, а зарплатню отримують як за 5 годин роботи", - жінка увесь час наголошує на тому, що заробітчанство - це рулетка і щастить у цій справі не усім.
- Мені шкода, що кращої долі шукають за кордоном люди із вищою освітою, залишають родини, без матерів зростають діти, чоловіки залишаються без жінок. Інколи, самотніми вечорами, хочеться покинути усе і поїхати додому, бо розуміємо, що зароблені гроші не можна компенсувати нашою відсутністю. Моя подруга поїхала на заробітки до Чехії і залишила вдома неповнолітного сина, щомісяця надсилала йому якусь суму грошей, а зараз цей син у місцях позбавлення волі. Не можу винуватити лише його, бо вихованням дитини займалася бабуся, яка часто не помічала дивної поведінки підлітка.  Її син почав вживати наркотики. Я знаю не один випадок, коли батьки їхали заробити грошей і "втрачали" своїх дітей.
Підсумовуємо розмову і розуміємо, що рівень життя у Італії кращий для італійців, а заробітчани так і залишаються "чужинцями" та обслуговуючим персоналом.
Польща
- Останнім часом у Польщі суттєво зросли "заробітчанські" зарплати: якщо раніше за годину праці платили 9-10 злотих, то тепер ставки підняли до 14-25 злотих. І навіть якщо взяти середній показник – 20 злотих за годину, то за курсом 6,1 грн за злотий виходить 1220 грн. Тобто за один 10-годинний робочий день можна отримати 1220 грн! Як тут не спокуситись! У нас таке може тільки наснитись!, - так розповіли нам у туристичному агенстві, яке допомагає влаштуватися на роботу за кордоном, - розповідають нам  у туристичній фірмі, яка відправлює людей на заробітки. Також агенство пояснює, що безвіз ніяк не впливає на робочу візу. .
Зрозуміло, що за таких умов більшість українців без вагань і докорів сумління пакують валізи і їдуть до сусідів, залишаючи сім'ю, роботу, дім. І роблять це із найкращими намірами, сподіваючись, що зароблені статки перетворять життя на казку…
Але насправді все не так рожево-казково. Дуже часто результатом заробітчанства є зруйновані сім'ї. Життя порізно зовсім не зміцнює стосунки, сум перетворюється на підозри і недовіру, які зрештою призводять до розлучень.
Ольга Р. розповідає, що "казка" у їхньому житті  закінчилася після перших 6 місяців заробітчанства обох батьків. Вдома вони залишили дві дочки, які навчалися в університетах, чоловік та дружина сподівалися на найкраще майбутнє донечок, яких гарно  виховували. . Відчувши смак свободи, дівчата вони миттєво "стали дорослими" - дозволяли собі все те, на що раніше було накладене табу. Вони передчасно звикли бути самостійними, втратили зв'язок із батьками і дуже швидко почали сприймати їх лише як джерело грошових надходжень.
Повернувшись через кілька місяців додому, виявляється, що ДОМУ немає… Є відремонтована квартира, є сучасна техніка, є брендовий одяг, та ДОМУ немає! СІМ'Ї немає! Для тих, заради кого довелось важко працювати, вони стали чужими.
Тепер батьки, втративши розуміння доньок, ставлять перед собою запитання: невже гроші й справді були варті того, щоб найрідніші люди віддалились одне від одного? Адже заробляти можна і тут, в Україні. Хай значно менше, зате ви будете поряд, коли близьким будуть потрібні підтримка та допомога. Насправді, заробляючи гроші для сім'ї далеко від сім'ї, дуже легко безповоротно втратити її.
Олександр виїхав до Польщі, разом із дружиною уже 4 роки тому, в Україні залишилися батьки та брат, тут вони із Ольгою починали життя своєї маленької родини, тут у них народилося уже 2 дівчаток, родина має стабільну роботу. Олександр працює шеф-кухарем у ресторані, а Ольга виховує доньок. Зарплатні чоловіка вистачає, аби мати хороший обід та забезпечити яскраве дозвілля своїй родині. Щонайменше один раз на рік сім'я відпочиває за кордоном та один раз на рік повертається у відпустку до рідної Золотоноші.
Ольга розповідає нам про заробітчанство у Польщі: "Тут можна легко знайти роботу на різноманітних складах, фабриках і заводах – некваліфіковані різноробочі будуть отримувати непогані, за мірками українських зарплат, гроші – до 15 тисяч гривень за восьмигодинний робочий день", - говорить жінка.
Ми дізналися, що  без проблем знаходять роботу водії з правами категорії «С» і вище, вони можуть розраховувати майже на 30 тисяч гривень в місяць. Дуже затребуваними залишаються і будівельники різних мастей, для таких людей завжди знайдеться робота і хороша оплата, і навіть різноробочий на будівництві, який не має ніякого досвіду роботи в цій сфері - буде отримувати до 17 тисяч гривень в сусідній Польщі.
Варто бути уважними, бо усі, з ким ми спілкувалися говорять, що чимало пропозицій можуть бути не дуже реальними і взявши гроші за свою роботу, недобросовісний посередник просто зникне, залишивши майбутнього працівника без грошей і документів в чужій країні. В кращому разі – до виїзду за кордон просто не дійде і обман відкриється раніше.
У туристичному агенстві
наголошують!
У першу чергу варто переконатися, що відкривається саме робоча віза, адже працевлаштування за туристичною або будь-якою іншою візою заборонене і легальної роботи в такому разі чекати не варто. Також варто насторожитися, якщо приховується інформація про роботодавця і посередник обмежується лише загальними фразами, не надаючи даних про адресу фабрики і сферу її діяльності.
Фахівці категорично не рекомендують підписувати документи, не вивчивши їх детально і   тим більше не можна підписувати порожні аркуші або «чернетки» з неповними умовами або не тією оплатою, яка обумовлювалася спочатку.
За роботу в європейських країнах часто пропонують набагато більшу плату, ніж в Україні та умови праці часто більш комфортні, ніж на батьківщині.
Але все ж не варто втрачати пильність, адже ніхто не застрахований від обману навіть в успішній Європі, а втратити документи, гроші або бути депортованим без права повернення – не надто приємно. Але якщо бути уважним і не занадто сильно довіряти підозрілим посередникам – можна отримати хорошу оплату і повернутися додому з непоганим капіталом.

Успіхи й амбітні плани "Золотоніського бекону"

Останнім часом все менше можна зустріти  людей, які  по - справжньому віддані своїй справі: так, щоб очі світилися і гордість звучала у голосі за те, що живеш  в Україні і займаєшся  улюбленою справою.  Черкащину ще за часів Радянського Союзу вважали центром  тваринництва України, а Золотоніський район – серцем свинарства. Без заперечень, активний розвиток і філософія ТОВ «Золотоніський бекон» тільки закріплює в цьому  позиції нашого регіону.
Підприємство входить  до складу групи компаній «Надія», сфера діяльності якої охоплює промислове та житлове будівництво, рослинництво, садівництво, овочеводство та тваринництво.
Виробничі потужності ТОВ «Золотоніський бекон» розташовані на теренах Золотоніського та Чигиринського районів Черкаської області. Основна робота підприємства спрямована на промислове вирощування товарної свинини. Підприємство має  дві дільниці репродуктору на 1560 та 2520 свиноматок,   дві дільниці відгодівлі та комбікормовий завод на 17 т/год.   
Репродуктор на 2520 свиноматок в с. Щербинівка Золотоніського району –  це  комплекс закритого типу із сучасним обладнанням німецької компанії  Big Dutchman, в якому утримується племінне ядро господарства  в кількості 450 чистопородних свиноматок GGP Hermitage Genetics, Ірландія, породи Ландрас та Велика Біла.
На сьогоднішній день активно ведеться будівництво  сучасного елеватору на 17500 тонн одночасного утримання сировини в с. Крупське Золотоніського району.
Директор Галина Дубовик розповідає: «Велику увагу ми приділяємо саме якості продукції. Сьогодні поширено багато думок про свинину  промислового виробництва, а саме, про вміст різних добавок для росту свиней. Хочу запевнити всіх, що за 12 років  нашої роботи  жодного разу ми не використовували у виробництві різного роду стимуляторів росту. В корми для тварин входять виключно високоякісні технічні культури, такі як пшениця, ячмінь, кукурудза, соя, вирощені на власне орендованих землях, продукти переробки сої та соняшника, а також вітаміни А, D, E, B  та мінерали: кальцій, цинк, залізо, мідь, йод, селен та інші, тобто без чого не може  рости і розвиватися тварина. Тому наша продукція користується великим попитом на ринку України. Основними покупцями свинини є відомі м’ясопереробні підприємства: Глобинский, М’ясний, Антонівский, Житомирський м’ясокомбінати.
Але не можу не сказати, що  основною  гордістю підприємства є  колектив: це 165  близьких мені людей, які щодня, не зважаючи на  святкові дні, погоду та інше, працюють на підприємстві. Вклад кожного відчувається в їх нелегкій роботі. Останнім часом   моїм бажанням і, можна сказати метою, є разом із колективом розробити систему мотивації, яка дозволить   отримувати дійсно високу заробітну платню за показники їх роботи і  буде служити стимулом для покращення результатів роботи підприємства в цілому.»
Говорячи про підприємство ТОВ «Золотоніський бекон» та групу компаній «Надія», не можна не оминути вклад підприємства в соціальний розвиток села. Кожне свято, що проходить в селі, не обходиться без участі підприємства. Доброю традицією стало привітання мешканців с. Крупське із Днем села,  Днем сільськогосподарського працівника, Днем перемоги  у Другій світовій війні, Днем молоді за участю  Черкаської обласної філармонії,  тріо «Вербена», народної артистки України Лідії Зайнчківської, заслуженої артистки України Євгенії Крикун, солістами Черкаського академічного заслуженого українського народного хору,  обласного драматичного театру із виставою «За двома зайцями», Черкаського обласного драматичного театру, щорічне привітання випускників шкіл с. Кропивне і с.Крупське   та іншими святами, що проходять в селах.
І головне, що підприємство на цьому не зупиняється. Одним із головних стратегічних напрямків його розвитку є початок будівництва сучасного м’ясопереробного підприємства та створення власної торгівельної марки. Місцем для його будівництва обрано місто Золотоноша.
Заступник директора із комерційних питань ТОВ «Золотоніський бекон» Олександр Борис, який безпосередньо очолить даний напрямок, з впевненістю говорить про майбутні плани: «Так, плани дійсно амбіційні. 2014 – 2016 роки були для тваринників економічно важкими. Сьогодні на внутрішньому ринку склалася досить не проста ситуація із свининою в живій вазі, а саме значне скорочення поголів’я. Станом на перше вересня 2017 року сільськогосподарські підприємства утримували 3,45 млн свиней, це на 0,4 млн голів менше, ніж станом на відповідну дату минулого року. Зменшення числа свиней торкнулося усіх регіонів України. На жаль, сьогодні в Черкаській області не існує жодного сучасного м’ясоперебного підприємства. Наші плани на 2018 рік не є безпідставними. На відміну від інших, ми маємо стабільну сировинну базу,  свиней І категорії, які щотижня відправляємо на м’ясопереробні підприємства в інші області України, тому і плануємо власне, яке повністю буде відповідати  ветеринарно-санітарним вимогам України та ЄС,  принципам НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Points), закладеним у системі ISO і прийнятим у більш ніж 90 країнах світу, із автоматичною лінією забою й первинною переробкою потужністю  120 голів/годину, де пакування продукції буде здійснюватися із застосуванням захисного вакууму. Вироблену продукцію будемо реалізовувати під власною торгівельною маркою, постачаючи на ринок якісну охолоджену свинину, напівфабрикати та готові м’ясо – ковбасні вироби.   І мабуть головне, про що треба сказати, це створення близько 150 – ти робочих місць, збільшення відрахувань до місцевого та загальнодержавного бюджетів, тощо.»
Якщо взяти до уваги більш як 10-ти річний досвід роботи   ТОВ «Золотоніський бекон»,  його значний  вклад в соціально – економічний розвиток Золотоніського та Чигириньского районів Черкаської області є сподівання, що створення нового сучасного підприємства  надалі  сприятиме подальшому розвитку м. Золотоноша, а саме благополуччю місцевого населення і це мабуть основне, що можна  сказати і на що можна сподіватися.
Користуючись нагодою, що наближається наше професійне свято – День працівника сільського господарства України. Наша країна не дарма у всьому світі визнана конкурентною аграрною державою, адже головним її ресурсом завжди були і залишаються працьовиті люди, віданні своїй справі, які своєю невтомною працею сприяють добробуту всієї держави.
Цінуючи неоціненний вклад у розвиток аграрної галузі, вітаю всіх із святом! Бажаю міцного здоров’я, натхнення на нові звернення і щоб наша з вами справа приносила задоволення та очікувані плоди!

У Мехедівці освятили відновлений храм

Цьогоріч на свято Хрещення Господнього приміщення, яке сто років тому було типовим красивим сільським храмом, а потім архітектурно спотворене та перетворене на клуб, згоріло. І ось дбанням мецената Володимира Росохи за два місяці на фундаменті згорілої церкви постала нова.
У своєму вітальному слові правлячому архієреєві Драбівський благочинний отець Димитрій зазначив, що сьогодні Мехедівка святкує свою, у повному значенні цього слова, Пасху. Адже сум з втраченим храмом Господь дивним чином за два місяці поставив новий, чистий храм в служіння Живому Богу.
Владика у своєму слові вказав:
- Пожежа ця була не інакше, як промислом Божим. Тому що старий храм був сплюндрований і перебудований. Там де звершувалась Божественна Євхаристія і молитва за весь світ, відбувалося всяке непотребство. Коли приміщення передали Церкві постійного священика там не було і ось Господь благословив молодому священику отцю Володимиру нести послух настоятеля у Вашому селі. Вперше після 80-ти річної перерви у селі з'явився свій священик і таким, здавалось, не приємним чином, новий храм. Так що сьогодні ця Богом благословенна земля має свій храм, а трошки раніше і священика. Тож нехай Господь допоможе йому бути прикладом для вас, а вам бути справжніми християнами дивлячись на його приклад віри і благочестя».
На малому вході за труди по відновленню храму настоятель ієрей Володимир Зоря нагороджений золотим наперсним хрестом.
Дерев'яний Успенський храм у Мехедівці був побудований у 1891 році. Після революції з храму було знято куполи, та перебудовано. З того часу і до 2011 року приміщення колишнього храму використовувалось під різні потреби, а потім було передане Черкаській єпархії УПЦ та стало приписною парафією без свого священника. 18 січня 2017 року під час Божественної Літургії у хрещенський сочельник у храмі загорівся дах. Віряни разом із отцем Володимиром встигли врятувати все церковне майно, але поки прибули пожежні розрахунки храм майже повністю згорів.

Досвід Золотоніської лікарні схвалено для запозичення

В Золотоноші 10 листопада відбулося виїзне засідання Міністерства  регіонального розвитку  за участю заступника міністра Льва Парцхаладзе й команди  столичних відповідальних спеціалістів, а також голови облдержадміністрації Юрія Ткаченка, начальника обласного управління медицини катастроф, керівників районів та головних лікарів райлікарень, а приймали гостей керівники Золотоніського району й міста Золотоноші. Слідуючи правилу, що краще раз побачити, ніж сім разів почути, учасники багатолюдного представницького зібрання, зареєструвавшись в районому будинку культури,вирушили на екскурсію до Золотоніської центральної районної лікарні, щоб на свої очі побачити, як йде реформування медицини на місцях. Приємна подія відбулася ще перед входом до лікарні, коли  голова облдержадміністрації вручив ключі від тут же виставлених двох нових автомобілів для районного центру  первинної медичної допомоги.Потім приємних сюрпризів і здивувань було багато, як тільки гості переступили поріг лікарні. Замість звичної регістратури—по-сучасному реконструйоване фойє, де ведеться самозапис до лікарів у електронному режимі, замість звичайних паперових карток на відвідувачів заводять електронні.Завдяки цьому зникли черги, в такому ж електронному режимі можна отримати  будь-яку інформацію про прийом лікарів, записатися на прийом, просто перепочити на зручному диванчику чи подивитися телевізор. Завдяки проведеному сучасному ремонту приміщення ніби попросторішало. Праве крило першого поверху поліклініки зайняло діагностичне відділення, ліве—процедурно-маніпуляційне та реабілітаційне, знайшлося місце й для цілодобово працюючої аптеки, і для затишного кафе. А на першому поверсі стаціонару розмістили відділення трансфузіології і новостворене відділення невідкладної медичної допомоги з прицілом на роботу госпітального округу.Поповнились вони сучасним діагностичним обладнанням, зокрема й омріяною рентген—установкою вартістю в кілька мільйонів гривень, всюди-- впровадженням комп’ютеризації в лікувальний процес, на що було витрачено 2,85 мільйона гривень, працюють за програмою «Доктор Еліс».
  Після першого поверху учасники зібрання піднялися на четвертий поверх до терапевтичного відділення, де ніби потрапили в якийсь закордонний заклад, а не звичайну районну лікарню.Ремонт з сучасним дизайном, нові ліжка і меблі, плитка, телевізор в кожній палаті й автоматична кнопка виклику. Завідуюча відділенням Надія Віннікова каже, що тепер в них лікуються і відпочивають і такою її оцінкою повністю погоджуються пацієнти. Вона ж демонструє, наскільки завдяки комп’ютеризації пришвидшився й спостився процес: на своєму моніторі набирає прізвище хворого,що поступив, тут же моментально отримує його аналізи від ксімейного лікаря  й призначає лікування. Виграється час, що зачасту ціною в людське життя.
  Захоплені побаченим, гості засипали  основного гіда цієї екскурсії Сергія Примака—головного лікаря Золотоніської центральної районної лікарні   шквалом запитань, які зводились до трьох:  за який час це вдалося зробити? Яким коштом? За яким зразком? Отримували відповідь: за два з половиною роки.Спільними зусиллями й коштами: як державними з фонду регіонального розвитку й обласного бюджету, звідки надійшло до 10 мільйонів, за сприяння народних депутатів і обласних, із районного бюджету—близько 17 мільйонів, із міського—2,5 мільйона, а загалом на реконструкцію й реформування лікарні витрачено близько 30 мільйонів гривень.Проект-місцевий, за принципами зручності й доцільності. Реконструкційний ремонт продовжується: було чути, як дзижчали дрелі і стукотіли молоточки в оперблоці хірургічного відділення,а знадвору було видно риштовання над гінекологічно—пологовим відділенням, де робота йшла повним ходом.
Висловлюючи захоплення й схвалення, присутні прийшли до одностайної думки, що досвід Золотоніської лікарні треба підтримувати й поширювати, про це тут же давали інтерв’ю столичні і обласні керівники, а рядові учасники зібрання жваво ділились приємними враженнями і відкриттями, прикидаючи, що багато чого можна й собі запозичити.
Пленарна частина слухань відбулася в районному будинку культури з виступів із трибуни й під час діалогу за круглим столом. Говорили не тільки про медицину, а про децентралізацію зокрема.Заступник  директора департаменту заходів соціального захисту Сергій Парталян—про створення центрів безпеки громадян із вже запропонованим проектом. Директор міжнародного агентства «Лідерство» Дар’я Бондаренко—про проект «Дім для сироти».Виконавчий директор конфедерації будівельників Віталій Грусевич—про соціально-відповідальний бізнес у цій сфері.  Ельвіра Левченко—про програму «Держмолодьжитло» , Віталій Осташко—про телемедицину.Професор Черкаського національного університету Юрій Триус анонсував свою ґрунтовну книгу про комп’ютеризацію в медицині, що претендує на період реформування стати настільною книгою. Під час діалогу за круглим столом головний лікар Золотоніської ЦРЛ Сергій Примак і головний лікар районного центру первинної медичної допомоги Лариса Насальська більше говорили про насущні проблеми. Зокрема, і в кадровому питанні: хоч за останні роки в ЦРЛ прийшло працювати 13 лікарів, все-таки половину лікарського складу становлять спеціалісти пенсійного й перед пенсійного віку—типова картина інших лікарень, а в двох сільських амбулаторіях взагалі немає лікаря.Так що проблем в медицині вистачає, тому не треба розславлятись при їх вирішенні.

Subscribe to this RSS feed

-1°C

Золотоноша

Mostly Cloudy

Humidity: 90%

Wind: 11.27 km/h

  • 21 Nov 2017 2°C 0°C
  • 22 Nov 2017 1°C -2°C