Після більш як двох з половиною місяців спеки й посухи, коли над лівобережжям з неба й не капнуло, 6 червня над лівим берегом місцями нарешті пройшли дощі. А над Золотоношею навіть пронеслася злива, що накоїла немало шкоди. Пошкодила електропостачання, через що майже пів міста протягом 5 годин сиділо без світла. Дякуючи відповідальності енергетиків, які не стали переносити ремонтні роботи з вечора на ранок, світло в домівках мешканців з’явилося вже пізнього вечора.
Буря була такої сили, що на Соборній, 16 вирвала з корінням ще здорове дерево й кинула на будинок. Але найбільше клопоту завдала  на вулиці Шевченка, де тривають ремонтні роботи старого каналізаційного колектора.Під дією сильного напору стічних вод на проїжджій частині дороги навпроти податкової інспекції просів грунт і утворилася чимала западина. Сюди зі своєю технікою від пам’ятника Неверовського ,де таборилися раніше, до гуртожитка техшколи перебралися ремонтники підрядної організації й тепер у посиленому ритмі займаються підготовкою труб до укладення. А комунальники «Міськводоканалу»  під час надзвичайної ситуації своєю помпою відкачували воду. Також на допомогу місту свою помпу прислав Золотоніський маслоробний комбінат.
Стихія внесла свої корективи в плани комунальників, які збиралися нарешті  відкрити вулицю Шевченка для проїзду автотранспорту, а на вулиці Благовіщенській, яка зиму й весну служила об’їзною, влаштувати ремонт розбитої дороги. Від ремонту Благовіщенської не відмовились, його зараз, завершивши асфальтування вулиці Сергія Шелухіна, ведуть шляховики «Золотоношарембуду».Транспорт пустили частково по вулиці 23 Вересня й Богунського, а також по одній смузі вулиці Шевченка, дозволивши сюдою прямувати навіть автобусам, тільки  тихо й обережно. Щоправда,не всі це розуміють. Доводилось спостерігати, як на байках влаштовують попарні перегони байкери  під несамовитий  рев моторів своїх двоколісних коней.
Попри ускладнення  ремонтні роботи на відновленні колектора тривають і жителі міста сприймають це з розумінням і надією.
  Що ж стосується погодніх сюрпризів, то вони тривають і далі. Вночі із 8 на 9 червня над лівобережжям прошумів тихий і щедрий рятівний дощ. Але знову ж місцями. Прибережні села такі як Коробівку, Вільхи та інші знову обійшов стороною.Хто може—рятується  поливом, у інших же навіть бур’ян на городі не росте.По деяких селах священики навіть влаштовують молебні, вимолюючи дощу для врятування врожаю.

В Голландії розпробували золотоніське масло
Золотоніський маслоробний комбінат входить до складу холдингу «Молочний альянс» і є його одним з провідних підприємств та випускає продукцію під відомими брендами «Златокрай», «Здорово», «Славія». Спеціалізується на виробництві твердих сирів, масла, сухих молочних сумішей - зокрема, знежиреного сухого молока та сухої демінералізованої сироватки. В холдингу «Молочний альянс» Золотоніський маслоробний комбінат - це основне підприємство-експортер, яке має право експортувати всі види своєї продукції. Для цього пройшло безліч перевірок і комісій щодо якості продукції та безпечних умов її виробництва. Щабель за щаблем, послідовно й наполегливо. Ще  в березні 2012 року спеціалісти ДП «Черкасистандартметрологія»  сертифікували їхню продукцію,вже із 10 січня 2016 року «Златокрай» має право на експорт своєї продукції до країн Євросоюзу. Зовсім недавно, у травні 2017-го Золотоніський маслокомбінат пройшов  міжнародний сертифікаційний аудит за системою безпечного управління  харчових  продуктів згідно вимог FSSC 22000—2015, аудит  проводила відома швейцарська фірма SGS за ініціативою  ТК «Молочний альянс».Голова правління ПАТ «Золотоніський маслоробний комбінат» Владислав Віталійович Кулініч, чоловік дуже скромний і небагатослівний, окрім офіційних сертифікатів, показує ще й лист від швейцарських аудиторів, щойно адресований на підприємство, де чорним по білому написано, що «всі вимоги системи безпечності виконуються, вся готова продукція є якісною та безпечною для людини». За шкалою оцінювання ЗМК отримав найвищий бал —12! Тобто відмінно! Сертифікат діятиме протягом трьох років,  однак щороку аудиторами компанії проводитиметься  технічний нагляд на підтвердження  дотримання вимог системи.
Таке визнання - головна новина на підприємстві. Відкрили для себе Європу через Голландію, куди в травні поставили 100 тонн масла «Екстра» жирністю 82,5% - світовий стандарт, натуральний продукт. Його там  швидко розпробували, бо на червень вже замовили 160 тонн, а на липень 300. Менеджер навіть пожартував, що за їхнім маслом вишиковується черга. В той день, коли побувала на підприємстві,відвантажувалась за кордон партія в 40 тонн масла.
- Ще наше масло беруть Марокко, Єгипет, Арабські Емірати, сухі молочні продукти охоче бере Китай, багато продукції, зокрема сирів бере Казахстан, а всього торгуємо із 40 країнами світу, - розповів директор Владислав Віталійович. - Приємно, що з нами хочуть мати справу такі відомі в світі компанії, як «Монделіз», «Данон», «Нестле».
Якість - понад усе
Сказати, що із Золотоніським масло-комбінатом стався щасливий випадок чи йому просто повезло, означало б погрішити проти правди. Бо далося це великою працею й значними зусиллями. Навіть неймовірними. Збудований у 1980 році як ЗЦМ, що спеціалізувався на виробництві сухого молока й цільномолочної продукції, він переніс кілька спеціалізацій. Вже в складі холдингу - як підприємство з виготовлення твердих сирів, великі кошти було вкладено у реконструкцію сучасного сирцеху, спорудження потужного холодильника і складу.Тоді їхні сири тисячами тонн купувала Росія. Але почалася торгова війна, а потім і війна справжня - і цей ринок  було втрачено. Довелося шукати інші ринки збуту.
- В цих пошуках робили ставку на якість, - доповнює  директора завідуюча виробництвом Тетяна Василівна Гонза. - Закуповуємо нове обладнання,модернізуємо й автоматизуємо. В цьому році закупили трьохконтурну сітку-мийку, яка працює за заданою програмою. Працюють  нові нанофільтраційні установки і електродіалізні, ці досконалі машини забирають калій і кислинку з сироватки, тому готовий продукт – солодка сироватка Д-40,за якістю придатна для дитячого харчування та для спортсменів, таку за якістю  на Україні виготовляє тільки наше підприємство, її в Китаї беруть «з руками», в Китай ми їздили у 2014 році. Ще ми закупили муфельну піч, установку Кенделя. Недавно з поїздки до Мілану (Італія) повернувся директор—там приглянулось пакувальне обладнання для сирів, яке плануємо теж придбати. В поїздках бувають не тільки керівники, а й спеціалісти.Зокрема, на споріднених підприємствах, постійно йде обмін досвідом. Семінари, навчання,екзаменування—це на рівні тримає професіоналізм. Виставляємо свою продукцію, на такій виставці нещодавно представлялися в Дубаї.
-Продукцію тестуємо кожного дня.Наприклад, масову частку білка  в сироватці і в продукції перевіряємо кожного дня, -додає до сказаного Тетяною Василівною її молодша колега  Вікторія Григорівна Шаповал, начальник виробничої лабораторії.
-Чи ж вистачає для виробництва сировини, адже нині поширені  тенденції зменшення поголів’я корів?—запитую їх.
-Ми в день переробляємо 320 тонн молока, 80 тонн сироватки, до 100 тонн знежиреного молока завозять наші колеги з Баштанського сирзаводу та Яготинського,через день везуть і під згущену сироватку. Ще два заводи займаються збиранням молока. Та основну його кількість постачають тутешні сільгосппідприємства «Плешкані», «Перемога», «Прогрес», ДГ «Золотоніське», Лукашівська «Нива», «Великі Канівці» Чорнобаївського району та інші господарства, яким щиро вдячні за співпрацю.На підприємстві є 3 лінії  прийомки молока в окремі танки - знову ж все працює на якість продукції, - розповідає директор. - Завод зараз запрацював на повну потужність
Найцінніше багатство - це  колектив професіоналів
Однак розповідь про технічні новинки поступається перед оповіддю про трудовий колектив підприємства, де виховують і ростять професіоналів, що є найбільшим багатством цього підприємства. До директора виріс сам Владислав Кулініч, який працює на комбінаті 34 роки, куди прийшов молодим спеціалістом після закінчення столичного інституту  харчових технологій - інженер-механік не цурався крутити гайки, тому знає своє підприємство до останнього гвинтика.Його люди одностайно обрали директором в складні 90-і, коли підприємство потрапило в цейтнот. Він його підняв з лежачого  і вивів у люди,-рівно 20 років Владислав Кулініч очолює це підприємство, яке стало його дітищем. Він депутат обласної ради, Заслужений працівник промисловості України.
30 років трудиться на підприємстві й начальник виробництва Тетяна Гонза, котра прийшла сюди рядовою робітницею й виросла  до посади головного спеціаліста.Від слюсаря—наладчика виріс головний інженер Анатолій Строкань, начальник сирцеху Володимир Турський,  з простих апаратниць — Віра Ніцак, начальник маслоцеху, Галина Цимінська, начальник приймально-апаратного цеху. Тут трудяться сім’ями, династіями. Працюють шановані трудові династії Городничих—донедавна невтомно працював батько Олексій Олексійович, тепер  його справу продовжують  син Олександр Олексійович і невістка Ірина Михайлівна. Працюють троє Берліменків: чоловік Віктор Олексійович, дружина Оксана Павлівна і їхній син Дмитро. Два брати Сторони—електромонтер Сергій Григорович, майстер електроцеху Микола Григорович і його дружина , змінний майстер Ольга Іванівна. Приймальники сировини мати і син Карпенки Любов Петрівна і Сергій Вікторович. Щоб всіх назвати, не вистачило б і газетної сторінки.Тому директор називає цифри: середній вік працюючих на масло комбінаті—35 - 45 років, тих, хто працює 25 роківь - 38 чоловік, від 20 до 25 - 14 чоловік, від 15 до 20 - 15. Навіть на робітничих посадах тут працюють люди із вищою освітою, чого вимагає рівень модернізованого підприємства.Однак  кваліфікованих кадрів не вистачає. Тому підтримують зв’язки із Звенигородською школою сироварів (звідти прийшло немало молодих,які  обзавелися сім’ями й виросли на комбінаті). Із Смілянським коледжем харчових технологій, звідки  до них приходять на практику студенти. Зовсім свіжу історію розповіла начальник відділу кадрів Галина Прохоренкова. Прийшли четверо практикантів, серед яких сумлінністю вирізнявся Павло Кикоть.Працював у сушці, а коли отримав диплом, то на півтора року був призваний в армію. Щотижня звідти телефонував, а після демобілізації  повернувся на комбінат і заявив, що він йде працювати знову у сушку, навіть відпустки не хотів брати, та треба було, бо необхідно пройти медогляд.
У червні з маслозаводу їхатимуть до Києва в університет на захист дипломних проектів — вибиратимуть собі спеціалістів, запрошуватимуть до себе на роботу.
Не залишив директор без роботи й своїх земляків—сироварів з Ірклієва, звідки він сам родом, з тамтешнього сир заводу, де працювали його батько і тесть.Тепер звідти  працівників забирає і привозить з роботи спеціально виділений автомобіль.
Причому, трудовий колектив на підприємстві побільшав. Нині тут  620 працюючих, офіційно оформлених з повним соціальним пакетом. Тут збереглась своя профспілка, що відстоює інтереси працюючих.
Дуже цінують на підприємстві своїх патріотично налаштованих інвесторів, українців по духу, а не по паспорту.Холдинг  в модернізацію своїх підприємств цього року запланував вкласти 100 мільйонів гривень. З них зокрема 20 мільйонів—для Золотоніського масло комбінату. А дивіденди в цьому році будуть виплачені акціонерам.
Не можна переоцінити  внесок маслоробного комбінату в розвиток міста Золотоноші, як основного бюджетоформуючого підприємства.За 2016 рік  на різні благодійні  цілі воно виділило 350 тис.грн. Зокрема, на підтримку воїнам АТО—130 тисяч, на освіту -80 тисяч, для спорту -20, хворим—понад 70 тисяч. І вже за 5 місяців цього року—166 тисяч.
Ще на маслокомбінаті реконструювали свої  очисні споруди і ввели в дію їх другу чергу без політичного шуму й помпезності, що дуже важливо й для міста, і для навколишніх сіл. Своє депутатство в обласній раді директор В.В.Кулініч підтверджує  конкретними справами.
На Золотоніський маслозавод мене привело бажання розповісти про дві сенсаційні новини:початок торгівлі з Євросоюзом і робота підприємства на повну потужність. А виявилось, що тут добрих новин на пальцях обох рук не перелічити.Мимоволі згадалось жартівливе прислів’я: живуть, як вареники  в маслі. Бо масло навчились виробляти за світовими стандартами.
На знімку—Ольгу Юр’ївну Тертишну тільки днями, 1-го червня призначили заступником начальника лабораторії;   Михайло Володимирович Гіщін, апаратник  вакуумно---випарної установки  цеху сухих молочних продуктів, один з двох працюючих тут братів, численні нагороди й відзнаки Золотоніського маслоробного.

31 травня у Золотоноші завершився турнір із шахів присвячений пам’яті гросмейстера Ісаака Болеславського. Цьогорічний турнір вразив не лише гравців та гостів міста, а й самих організаторів, які навіть не сподівалися, що Золотоноша зможе прийняти 91 гравця і можна буде провести змагання на тому рівні, на якому вони пройшли. Варто також додати, що склад учасників виявився сильнішим, ніж на деяких чемпіонатах, бо серед учасників змагань були присутні Чемпіони України, майстри спорту, неодноразові призери чемпіонатів світу по складанню шахових задач, а також важлива і значима для цьогорічних змагань присутність Крижанівського Василя – майстра спорту міжнародного класу із шахової композиції.
Поборотися за першість у шахах приїхали гравці із різних областей : Черкаська (Черкаси, Золотоноша, Кам’янка, Сміла, Корсунь-Шевченківський, Умань, смт Драбів, с.Білозір’я), Київська (Київ, Яготин, Миронівка, Біла Церква, Баришівка, с.Синява), Полтавська (Полтава, Кременчук, Лубни, с.Петрівці, с.Криниця), Одеська (Южний, с.Крижанівка), Житомирська (Чуднів, Малин), Кіровоградська (Світловодськ, Кропивницький), Івано-Франківська (Яремче, с.Красне), Львівська (Новояворівськ, Стрий), Запорізька (Мелітополь), Сумська (Шостка), Харківська (Харків), Дніпропетровська (Дніпро), Чернігівська (Чернігів), Хмельницька (Хмельницький), Миколаївська (с.Мартинівське).
Змагання із шахів проходили за швейцарською системою, у дев’ять турів, з обрахуванням національного рейтингу. Як уже зазначалося, рівень змагань був надзвичайно високий, узяти лише до уваги факт, що із 91 учасників 22 учасників – дійсних кандидатів у майстри спорту, 35 – першорозрядників.
До останнього було незрозуміло, хто посяде перше місце, першорозряднику Жеглову Вадиму та кандидату у майстри спорту Сергію Мазурову не виставило 0,5 очка до перемоги. Після напруженої боротьби 1 місце з результатом 7,5 очок з 9 можливих зайняв першорозрядник Фещенко Богдан (Київська обл.), на 2 місці з 7 очками першорозрядник Жеглов Вадим (Запорізька обл.), на 3 місці також з 7 очками кмс Мазуров Сергій (Одеська обл.). 29 травня відбувся Кубок з блискавичних шахів. 1 місце з 10 очками з 11 можливих зайняв першорозрядник Жеглов Вадим (Запорізька обл.), на 2 місці з 8,5 очками КМС Бардар Віктор (м.Полтава), на 3 місці з 8 очками кмс Пальчук Андрій (м.Київ).
Особливо приємно, що цього року у турнірі взяла участь велика кількість дітей. Для них теж були передбачені нагороди та призи – 1 місце серед вікової категорії до 10 років 1 місце посів Пустовіт Максим, він до речі, є наймолодшим учасником турніру. У категорії до 12 років перше місце виборов Нагорний Тарас. Вікова категорія до 12 років – 1 місце за Єщенко Євгенієм.
Юрик Ростислав був першим у віковій категорії до 14 років. Серед жінок перше місце у Гордієнко Анастасії, а Кравець Юлія, що особливо приємно, виповнила кандидата у майстри спорту. Також гравці із Кам’янки та Черкас виповнили1 розряд. У категорії «школярі» перше місце посів Пальчук Андрій. Для місцевих теж знайшлася особлива категорія, 3 місце серед місцевих узяв Ісько Ростислав, другим був Гончаренко Ростислав, а перше місце виборов  Гуков Микола.
Новинкою у цьому виді спорту є шахова композиція, у яку теж зіграли гості міста. Віктор Грінько дякує за це Малому Івану Володимировичу, який організував цей турнір. У композиції брало участь 20 осіб, перемогу здобув Василь Крижанівський, розгадавши її за 7 хвилин.
Судячи з цьогорічного фестивалю, турнір обіцяє в майбутньому бути більш сильним, можливо навіть з більшим призовим фондом, а цьогоріч усіх учасників змагань нагородили цінними сувенірами у вигляді футболок із надписом «Золотоноша – Моє місто», вручили на згадку блокноти, ручки з такими ж написами. Усі гості приємно вражені теплим прийомом та організацією найвищого рівня. За це організатори турніру дякують усім, хто допомагав готувати свято інтелектуалів, а особливо заступнику міського голови – Світлані Судді, директору ЗОШ №3 Ларисі Павленко, директору технікуму ветеринарної медицини Лисенко Євдокії, керівнику технічної  школи «Укрзалізниці» Анатолію Товмашу та спеціалісту відділу молоді та спорту Строкань Миколі.Поспілкувалися ми і з далекоми гостями, які на хвилі ейфорії розповідали про перебіг змагань та не хотіли покидати Золотоношу.
Бондар Віктор Павлович гість із Полтави, грає у шахи із п’яти років, як і заведено у шахістів, до цього спорту його привів батько. Віктор Павлович намагається відвідувати якомога більше турнірів, але засмучується, що не має змоги втрапити на усі. У рейтингу Золотоніського турніру був 3 із 91, у змаганнях посів 39 місце. Але радіє, що у бліц-турнірі він другий, у «композиції» - четвертий. Від Золотоноші, розповідає, отримав тільки позитивні емоції: «Мені усе сподобалося: місто, люди, інфраструктура, загалом, у мене тільки найкращі враження від маленького, красивого, приємного міста».
Корсунчанин Дробот Леонід Петрович – 45 у рейтинговій таблиці, тренер із великим стажем, кандидат у майстри спорту, Президент шахові федерації Корсунщини, директор міського ДСК «ГАРТ» часто відвідує шахові турніри, нещодавно приїхав із фестивалю, присвяченого 80-річчю видатного шахового тренера Євгена Лисенка у Львові. Пригадує Леонід Петрович, що у 2013 році був головним суддею 1 Всеукраїнського шахового турніру, який приходив у Києві, і досі цей турнір був єдиним в Україні. Леонід Дробот має авторську книгу «Самонавчитель для усіх» та готує до другу її продовження. Найпершою метою поїздки у Золотоношу він передбачив налагодження зв’язків із іншими областями, бо на турнір до маленького міста з’їхалося пів України (15 областей). Приїхав у гості разом із дружиною-письменницею Бестровою-Дробот Людмилою і обоє залишилися задоволені турніром, прийомом, організацією, затишною атмосферою міста: «З нами тут по-людськи, їхали до вас із задоволенням і обов’язково приїдемо на наступні турніри, ми задоволені прийомом та доступністю турніру, задоволені містянами та краєвидами Золотоноші»,  - говорить родина Дроботів.
Найстаршим учасником турніру виявився чотириюрідний брат Бориса Олійника – Олійник Микола Васильович, колишній голова федерації шахів Полтавщини, нинішній відповідальний секретар обласної федерації Полтавщини, чемпіон області із шахів, брав участь у фіналі чемпіонату України. Довго із Миколою Васильовичем говоримо про життя, він розповідає про видатних шахістів із якими довелося познайомитися, зокрема про Михайла Таля - радянського шахіста. Восьмого чемпіона світу з шахів (1960—1961). 6-разовий чемпіон СРСР. Шаховий журналіст, головний редактор латвійського журналу «Шахс» у 1960—1970 роках. Розповідає Микола Васильович, що завдяки шахам вирішував будь-який спір, вигравав партію та навіть отримував «добро» від чиновників на різні справи.
Як і усі учасники Микола Васильович задоволений організацією турніру і цілком серйозно говорить, що це один із найкращих турнірів, на яких йому довелося бути.
Наш місцевий гравець, тренер Андрій Чопоров виборов 6 місце та достойно виступив у змаганнях. Його учень – десятирічний Ростислав Гончаренко виборов 2 місце, серед категорії «Місцеві» та розповів нам, що шахами займається з 5 років і радіє, що має змогу у рідному місті бути на змаганнях, знаходити нових друзів, підвищувати свій рівень гри.
Андрій Штукун теж встиг розповісти про свої враження про турнір та організацію: «Золотоноша підкупляє в першу чергу душевністю організаторів, котрі завжди стараються організувати якомога краще змагання і йдуть на зустріч побажанням учасників. Для прикладу турнір в м.Мукачево мені також подобається, проте там більше професіоналізму в організації, а на Меморіалі Болеславського І.Є. більше душевності. В будь-якому випадку постараюсь взяти участь в обох чудових турнірах із класичних шахів».
Дехто говорить, що на ювілейний турнір обов’язково втраплять, а організатори у свою чергу запрошують усіх на наступний рік і сподіваються, що ювілейний турнір буде ще масштабнішим. Віктор Грінько – голова міськрайонної шахової федерації запевняє, що на наступний рік турнір обов’язково відбудеться за будь-який умов. Нагадаємо, що організаторські клопоти Віктор Якович узяв на себе та вкотре виступив спонсором змагань.

Про проблему сирітства останнім часом говориться дуже багато. По телевізору і радіо часто можна почути історії про покинутих дітей, які шукають батьків. Більшість постарається скоріше відігнати «сентиментальні думки», знайти масу виправдань, чому він не може їм допомогти. А хтось, не зважаючи на труднощі, ні на існуючі забобони, відважується на сміливий і благородний крок - взяти собі чужу дитину, дарувати маленькому чоловічкові, котрий рано дізнається, що таке зрада, свою любов і турботу, роблячи наш світ трохи добрішим і кращим .
Калько Наталія Григорівна
Жінка-мати – отаке призначення у цьому світі Наталії Григорівни Калько, жартує, що у когось є жилка до бізнесу, а у неї до виховання дітей.
У Наталії Григорівни 24-річний біологічний син Олександр, 19-річний прийомний син Дмитро та 15-річна прийомна дочка Аміна, але жодного разу у розмові я не почула розмежування стосовно цих діток, чути лише: «мої діти», «мої троє дітей».
Виховує жінка їх у неповній родині, без чоловіка, але не скаржиться і ні на що не нарікає, каже, що чудово справляються і самі. Наважитися узяти дітей із притулку було нелегко і це була справа не одного дня, порадитися треба було не тільки із собою, а із уже підростаючим сином, мамою, та усією родиною, так як діти повинні знати і бабусю, і усіх найближчих родичів: «Діму усі чекали, перед тим, як забрати його додому ми багато разів гуляли містом, знайомилися із родиною,  усі важливі рішення у нашій родині приймаються колегіально, а про це ми говорили особливо».
Обговорюємо і фінансовий бік усиновлення: « На той момент усе для мене складалося вдало, з фінансами великих проблем не було, хоч і державна допомога на дитину певний час не виплачувалася, а інколи виплачувалася із затримками», - але усе одно мені здається, що про гроші Наталія Григорівна навіть не замислювалася, не думала скільки і на що їй треба витрачати, її материнське серце хотіло мати ще одного сина. Свого середнього сина Діму жінка називає «дитиною від Бога», бо від того часу, як Наталія вирішила мати у сім’ї ще одну дитину усе тільки сприяло цьому. Також зізнається, що якщо виникали якісь проблеми чи затримки відразу зверталася із молитвою до Бога і пояснює: «Якщо у мене немає відповіді на деякі запитання, то у Бога завжди є».
Про усиновлення Діми мама згадує з посмішкою: «Взагалі я шукала маленьку дитину і коли мені запропонували «статусну дитину», 10-річного хлопчика, я трохи занервувала і деякий час приймала рішення, від людей чула також, буцім-то він «неурівноважений», але коли зустрілася з ним то у нас відразу відбувся контакт, я полюбила хлопчика і вирішила  - він буде моїм сином».  Під час розмови дізнаємося, що у Москаленках у Дмитрика є рідна сестра. яка виховується у іншій родині, туди ж колись забирали і Діму, але через те, що у мами із сином не відбулося контакту, дитина знову потрапила у дитячий будинок. Зараз брат із сестрою спілкуються у соціальних мережах, але, на жаль, контакту найближчих родичів не мають.
Донька втрапила у родину позапланово, тим більше мама Наталія не знала, як поводитися із дівчатками, але, порадившись із подругою, у відповідь почула, що дитині треба мама і тоді відкинула усі сумніви та узялася за оформлення документації.
Також Наталія Григорівна розповідає, що перед усиновленням дівчинки вона побачила сон, який в чомусь допоміг їй прийняти рішення: «Мені наснилося, що до грудей підповзає їжачок», - це, ймовірно, символізувало появу у домі ще одної дитини. Пригадує Наталія, як колись усі дороги зійшлися в одну і доля подарувала їй доньку: «Я йшла з роботи і зустріла жінку із соціальної служби, вона, уже добре знаючи мене, запропонувала узяти до родини дівчинку, я порадилася із родиною, із своїми двома синами і вирішила, що у мене тепер буде донька».
Аміна з’явилася у родині Калько Наталії 8-річною, спочатку з нею було нелегко, бо дитина могла говорити тільки окремі слова, про повні речення і мови бути не могло: «У третьому класі ми наново вивчали таблицю множення, вчити алфавіт, вчити говорити її елементарні речі, а трапилося це не через те, що проблеми з розумовим розвитком, а через те, що учителі запустили дитину».  Зараз Аміна чудова дитина, гарно говорить, встигає у школі, з мамою може говорити на будь-які теми, говорять про перші почуття, бо Наталія Григорівна впевнена, що усі секрети дорослого життя діти повинні дізнатися від батьків і сприйняти це як належне, а не почути краєм вуха на вулиці.
Стосунки у родині звичайні, буває, що дітки сваряться, потім миряться, буває ображаються один на одного ,але жодного разу матері не довелося чути, що діти від різних батьків.
Мама розповідає з гордістю про своїх діток, про їхні успіхи: «Старший зараз працює у Колл-центрі, володіє англійською мовою на високому рівні, працює з офісами Великої Британії та США, Діма, середній, навчається на стоматолога у Полтаві, має успіхи на своїй спеціальності, додому часто не приїжджає, бо каже, треба вчити новий матеріал, а потім, навіть те, що для нього було складне із задоволенням по телефону мені розповідає, що вивчив та засвоїв уже, Аміна ще навчається у школі, має свої плани на майбутнє».
Також Наталія пригадує, що таке рішення їй далося непросто, треба було переламати себе багато у чому, часто виникали і виникають труднощі: «Спершу виникали труднощі у спілкуванні, треба було знайти спільну мову, обов’язково дитині треба було приділити 100% уваги, тому поки вдома був старший син, то я старалася йому віддати усю любов і увагу, доки прийде Діма, середній син, тоді уся увага була сконцентрована на ньому, треба завжди бути обережною, щоб діти не ревнували один до одного. Вони дуже потребували уваги, я старалася якомога частіше обійняти дітей, щоб вони відчули, що вони у родині бажані та їх тут дуже люблять».
Жодного разу Наталія Григорівна не пожалкувала про зроблений вибір і також дуже вдячна за це своїй родині, яка підтримала тоді і підтримує досі: «Я працюю у хірургії і на роботі буваю раз на три доби, тому у ті дні, коли працюю діти ходили до бабусі, проводили дозвілля там, вони у мене відкриті до спілкування, тому дуже легко знайшли спільну мову із усією родиною і стали улюбленцями».
Про своїх діток Наталія Григорівна говорить із величезною любов’ю та переживанням, і наголошує, що за усіх трьох дітей душа болить однаково і готова їх захистити перед будь -яким і при будь-яких умовах.
Особливих секретів виховання Наталія не має, говорить лише про деякі помилки, яких допускають батьки: «Часто батьки думають, що вони усе знають, а насправді це так, я стараюся трохи мудрості виховання взяти із книг, можу порекомендувати «Обличчям до обличчя з дитиною» Росса Кембелла, «Діти границі, границі» Генрі Клауда та Джона Таунсенда, а також релігія та віра, яка допомагає часто знайти правильний шлях».
Наталія, озброївшись дослідженнями психологів, упевнена, що чим раніше дитина дізнається про її статус у родині – тим краще і розповідає приклад дорослого чоловіка, який у сльозах відчаю розповідав, що у 16 років почув свою історію від сусідки, і пережив неймовірний стрес, йому здавалося, що від нього усі відвернулися і усі зрадили водночас, усіх називав брехунами і не розумів чому йому, дитині, не пояснили як він потрапив у цю родину». Також говорить, що був час коли Рада хотіла ухвалити закон про зняття таємниці усиновлення і вважає це правильним, бо дитина обов’язково повинна знати, що вона не біологічна, тим більше, любити цю дитину  у родині менше не будуть.