У суботу, 27 травня у Золотоноші відбулося відкриття центру розвитку дітей «Відкрите серце», де є усі комфортні умови для діток з вадами розвитку. На відкриття зібралися засновники центру, батьки, родичі хворих діток та волонтери, які щосуботи приходять до центру аби зробити внесок у розвиток учнів центру.
Аналогів такому центру в області немає, сюди стабільно приходять 10 діток, щоб боротися зі своєю хворобою. У центрі панує родинна атмосфера, зроблений якісний ремонт за кошти засновників та меценатів, ненав’язливі кольори не викликають у діток роздратування та негативних емоцій. Відразу помітно, що кожному учню приємно тут бути, їх люблять і чекають у центрі, обіймають, говорять приємні слова, підтримують, допомагають та надихають.
Батьки задоволені результатами, які на сьогоднішній день роблять їх діти. Мама одного з Хлопчиків розповідає: «Мій син чекає суботи, щоб прийти до центру, у нього тут з’являється настрій, він стає активнішим. Уже рік щосуботи сюди ходимо. Я пригадую ситуацію, яка була рік тому – він ні з ким, майже, не  спілкувався, говорив лише декілька слів, соромився людей, а тепер він слухняний хлопчик, активний, вивчив багато слів і збирається до школи».  Інша мама додає: «Мій Рома говорив окремі слова, а тепер він знає алфавіт, цифри, за пів року з дитиною сталися кардинальні зміни, він не хоче іти додому із центру, тут знайшов друзів і комфорт. Ми збираємося іти у звичайну школу та і сподіваємося, що син із усім впорається». Сюди сьогодні прийшла і бабуся Роми, яка радіє успіхам онука: «До центру ми прийшли восени, до цього постійно зверталися до різних лікарів за допомогою, а  у відповідь отримували лише образи. Рома із задоволенням спілкується із усім колективом центру та дітками, які стали для нього друзями. Внука просто не впізнати, його розвиток за цей період «небо і земля»! На випускному у дитячому садочку внук розповідав віршик, співав пісні, танцював із іншими дітками, а рік тому він міг говорити лише декілька слів». Радіє бабуся і успіхам, які внук робить у вимові, дякує за це логопеду, який працює у центрі – Олександру Вікторовичу Подолинному.
Щоб розважити дітей, мами підготували для них виставу на мотив казки «Троє поросят», дітки уважно слухали, раділи і потім аплодували мамам, дякуючи  за свої емоції.  
Кожна мама протягом дня знаходиться біля своєї дитини, усі мами помічають кардинальні зміни у дітей, підкреслюють, що методика Монтессорі та любов допомагають відчувати себе потрібними і це активно сприяє розвитку дітей. Мама Оксанки теж радіє успіхам доньки та хоче поділитися ними з усіма: «Донечка не вміла рахувати, а тепер гарно рахує, також навчилася рахувати до 10 англійською мовою, вивчила алфавіт, дитині тут дуже подобається, я умовляю її іти додому».
Директор центру розвитку «Відкрите серце» Юлія Іванівна Бочкарь говорить: «Центр працює для того аби дітки змінювалися, центр спрямований на те, щоб отримувати результат. Для діток намагалися зробити усі комфортні умови для їхнього перебування тут, закупили усе, що необхідно для розвитку діток. Центр працює за методикою Монтессорі, що допомагає не нав’язливо заохотити дітей до навчання».  Ігор Петрович Бочкарь – засновник центру проводить для нас екскурсію, показує кімнати, знайомить із дітками, які радіють йому дуже радіють, показує іграшки та роботи учнів центру,  відразу помітно, що з дітьми проводиться величезна робота, аби мати результат.   
Фінансується центр із благодійного фонду, підтримки держави він не має, інколи коштами допомагають підприємці, яким небайдужа доля діток, які страждають аутизмом та даунізмом.  
Ігор Петрович додає, що центр планує приймати до 30 дітей: «Ми маємо багато цікавих ідей і хочемо допомогти якомога більше діткам та їхнім родинам впоратися із хворобою. Хотілося б звернутися до родин, які виховують повноцінних здорових дітей, щоб вони роз’яснювали, що у деяких сім’ях є дітки, які потребують нашої уваги та допомоги, аби повноцінно жити у суспільстві».
Наголосив засновник центру, разом із мамами, і на проблемах, які «заважають» реалізовуватися особливим діткам: «У місті є проблема з пандусами, не завжди зручно дитину на інвалідному візку підвезти до магазину, підприємства чи якоїсь організації, також не усі будівлі ЦРЛ обладнані пандусами. У місті немає світлофорів для пішоходів, тому на запитання: на яке світло переходити дорогу, дітки відповідають – на червоне, а це неприйнятно! Тим більше, ціна такого світлофора приблизно 3000, це мізерні гроші для бюджету міста. Також хотілося б облаштувати під'їзд до центру та заасвальтувати прилеглу територію, щоб учні та гості могли безперешкодно потрапити до будівлі». Також наболілим питанням для батьків постало перевезення хворих діток у громадському транспорті, за законом вони мають безкоштовний проїзд, а за совістю водіїв - змушені платити. Тому хотілося б звернути увагу перевізників і нагадати водіям про їхні обов'язки та моральні цінності.
У великій кімнаті, де збираються діти, що гратися стоїть батут, який теж позитивно впливає на емоції дітей, у кімнаті тиші грає спокійна музика, дитина може відпочити від метушні та побути із собою наодинці, особливо ця кімната потрібна для діток із аутизмом, які хочуть побути на самоті.
Сподіваємося, що центр розвитку дитини «Відкрите серце» буде розширятися і запрошувати більше діток, які ставатимуть щасливішими. Батьки сподіваються, що у кожного, хто потребує, з'явиться шанс стати повноцінними, у їхніх дітей такий шанс є завдяки центру розвитку «Відкрите серце».  Помітно, що дітки у центрі щасливі та дружні, вони знайомляться, посміхаються, попри проблеми, та роблять компліменти. Дівчатка радіють компліментам у свою адресу.

Цього року у 3-ій школі 27 випускників  Класний керівник Коломієць Ольга Андріївна найкращими словами відгукнулася про своїх учнів: «Це найкращий клас, найкращі діти: позитивні, добрі, чуйні, розумні, активні, вдячні, людяні. Бажаю, щоб у них усе вдалося, здійснилися усі мрії». Згадує і про батьків одинадцятикласників, які теж були одним колективом та підтримували усі починання своїх дітей. Розповідає, що клас був успішним через їхню згуртованість та згуртованість їхніх дітей.
Ми запитали у випускників про їх приготування до свята та плани на майбутнє, бо у їхньому  житті зараз такий момент момент, коли необхідно прийняти для себе одне з найважливіших рішень – вибрати справу до душі, за покликанням, тобто професію. Вибір професії, вступ до самостійного трудового життя іноді недаремно називають другим народженням. Адже від того, наскільки правильно зроблено вибір професії, залежить цінність життя людини, її місце серед людей, задоволеність професійною діяльністю, і, накінець, радість і щастя.
Бражник Антон
Красивий, статний, розумний та гарно вихований  юнак отримав найбільше нагород на святі «Останнього дзвінка». Розповідає, що вступатиме до політехів, аби здобути технічну спеціальність. Тримає курс на Київ, Одесу, Львів. Поруч Антона і мама – Жанна Леонідівна, радіє успіхам сина, пригадує, що Антон був завжди лідером та отримував нагороди. Закінчив з відзнакою Будинок школяра, навчився гри на гітарі у музичній школі. Запитуємо у мами про секрети виховання сина, вона лише посміхається і скромно говорить, що єдиним секретом була підтримка дитини у всіх його починаннях та захопленнях, у початковій школі допомагали вчити уроки, у старшій школі старалися зробити навчання хлопця більше самостійним. Сам Антон говорить, що на навчання витрачав часу стільки, скільки було потрібно,  відвідував різні гуртки та секції, крім цього встиг навчитися греко-римській боротьбі  і стати чемпіоном області.
Батьки Антона Бражника  медики, працюють у Золотоніській ЦРЛ у фізіотерапевтичному відділенні, хотіли б щоб син вступив на бюджетну основу навчання, якщо ні – то оберуть прийнятний для їхнього гаманця ВНЗ, бо платити за професію зараз не дешево.
Дитяча мрія Антона – стати космонавтом не стверджується. У зв’язку із українським Безвізом запитуємо і про бажання вступити за кордон. Антон сміливо говорить, що освіта в Україні може бути так само якісна як і у Європі, головне бажання вивчитися, правильно обрати фах, навчальний заклад, також додає, що потрібно розвивати науку та економіку в Україні, а не за кордоном . Хоче приносити користь державі, тому обирає технічну спеціальність, до того ж технічні професії нині актуальні та гідно оплачувані. Не меркантильний учень говорить, що хотів би отримувати заробітну плату у розмірі 10 000, на його думку цього вистачатиме, аби мати хороший рівень життя, відпочивати та розвиватися.
На питання чи хотів би стати президентом, твердо відповідає: «Ні! Хотів би змінити систему, побороти корупцію, зупинити розкрадання державного майна, підняти економіку, пов’язати бізнес із наукою, але президентом бути б не хотів».
Смірнова Альона
Поруч красивої та тендітної Альони мама, яка дуже хвилюється за найближче майбутнє дитини: «Важко відпускати дітей у доросле життя,  маємо ще старшого сина, але з ним, здається, було простіше і легше, ніж з донькою. Навіть, якщо порівняти  приготування до випускного».  
Дівчина радіє, що закінчила школу та скоро стане самостійнішою, декілька років вона уже потужно вивчає іноземні мови тому з фахом визначилася швидко. Любов до англійської мови приваблює Альону жити у Америці, сама ж одинадцятикласниця говорить: «Рівень життя Америки та України різний, хотілося  б жити комфортно, тому обираю для себе Америку». Заробляти хотіла б стільки коштів, щоб вистачало на життя.  Також додає,що готова цілодобово вивчати мови, аби тільки не працювати фізично, хоча розумова праця теж нелегка. У рідне місто повертатися на постійну основу дівчина не планує.
Дитячою мрією Альони було стати моделлю, але через невисокий зріст  мрія не здійснилася.
У політику Альона не пішла б, але сміливого говорить про нинішню систему влади та суспільство: «Змінювати систему треба докорінно, починати потрібно з голови, змінити систему кожного міністерства, та, найперше,  систему освіти – зробити навчання у школі помірним, розвантажити його, дати можливість дітям у старшій школі обрати фах та вивчати предмети глибше. Я хотіла б більше вивчати іноземну, аніж інші предмети».  Дізнаємося і про приготування до випускного. Мама зізнається, що випуск виходить трішки дорожче, ніж декілька років тому у сина, зростання цін значно вплинуло на ціну святкування, вбрання та інші атрибути випускного.
Дівчина розповідає, що випускний проходитиме у європейському стилі: «Уже замовили ресторан, прикраси, музику, ведучого…», - решту тримає у секреті, зізнається лише, що буде дуже цікаво та яскраво.
Іващенко Яна
Скромна, розумна  та красива Яна поки що з  професією не загадує, говорить, що вирішить усе зовнішнє незалежне оцінювання. У пріоритеті  є декілька спеціальностей, але не хоче розголошувати їх, боїться зурочити. Яна розраховує на високі бали і планує їхати на навчання до столиці, бо зауважує, що там більше можливостей для реалізації поставленої мети та самореалізації.
У дитинстві Яна хотіла стати вчителем, але пройшовши навчання у школі передумала: «Професія вчителя вимагає великої витримки, та сталевих нервів», - хоч дівчина дуже любить дітей не готова ризикувати з вибором професії.
Тато Яни працює рятувальником, мама – бухгалтером, розраховують батьки на бюджетну основу навчання. Мама Лідія говорить, що донька має лідерські якості, комунікабельна, любить подорожувати, самостійна, тому особливо про те, як дитина влаштується у великому місті не переймається, більше хвилюється про те, що треба буде з дитиною на деякий час розлучатися.
Яна, як і її однокласники,  скромно говорить про майбутній заробіток: «Якби на життя вистачало!». Майбутню стипендію витрачатиме на себе, батьки не проти, хочуть, щоб дитина була щасливою та фінансово незалежною.
Не дешево і для родини Іващенків обійдеться церемонія випускного балу, цьогорічні ціни змушують викласти із кишені батьків великі суми, але на випускному доньки не економитимуть, щоб вона запам’ятала його на усе життя: «Приготування ми розпочали ще з минулого літа, на макіяж записалися рік тому, потім планували образ і виділяли з бюджету родини кошти на святкування випуску», - говорить мама Яни.
За кордон Яна поки що не планує, впевнена, що освіта Україні не гірша, а можливо навіть десь краща, сподівається не розчаруватися у цьому. Найбільше, зізнається, від дорослого життя боїться того, що усі плани не реалізуються, що не зможе зробити усього того, що запланувала.
Про політику говорить охоче і має свою думку щодо усієї політичної еліти та систему у країні: «Потрібно починати змінювати країну із себе,  змінювати думки та переконання, навчитися любити  країну, де народилися. Треба розвиватися самому і здобувати якісну освіту, щоб розвивати державу, і до влади приходити тим, хто хоче змінити усе в країні на краще, тим, хто зробить рівень життя вищим. Пора забувати про радянські переконання. Яна впевнена, що змінити усе на краще у країні вдасться сучасному поколінню, тим, хто народився у Незалежній Україні і не звик жити радянською системою, має світле бачення незалежності та свободи, не заангажований політичною системою та поглядами Союзу.
Битяк Анастасія
Життєрадісна, відкрита, красива та розумна Анастасія мріяла про стоматологію ще із дитинства і не зрадила своїй мрії аж до випускного.  У школі захоплювалася біологією і довго не задумувалася про вибір професії.  Батьки Анастасії – приватні підприємці підтримують доньку із вибором професії та обіцяють у всьому допомагати, особливо фінансово, бо бюджетної основи навчання спеціальність, яку обрала дівчина, не має. Доведеться заплатити близько 30 000 за рік. Тримає курс Анастасія, так як основна частина однокласників, на столицю, або ж Вінницю. Вступатиме у кращий ВНЗ, аби стати хорошим спеціалістом.
Приготування до випускного у дівчини тривали ще з минулого літа, за рік було домовлено за макіяж та зачіску. Вбрання  також уже готове.  Від випускного дівчина очікує яскравих моментів, хоче запам’ятати його на усе життя.
Про майбутній заробіток говорить: «Грошей багато не буває!», - тому хоче заробляти більше, ніж достатньо: «Хотілося б залишитися у великому місті, а воно вимагає і великих фінансових витрат, але життя покаже і усе розставить на свої місця», - усе ж Анастасія сподівається на краще, хоч і розуміє, що очікує їх важка самостійна дорога.
Дівчина розповіла нам, що за кордон ніхто із однокласників не планує, усі хочуть реалізовувати себе в Україні та змінювати рівень життя на Батьківщині. Про політику дівчина говорить стримано і коротко: «Потрібно змінювати політичну систему та відношення до неї».
Бажаємо усім випускникам успіхів та сподіваємося, що вони не помиляться із вибором професії та будуть щасливі.

 
25  травня о 23.34 годині на 102 кілометрі  автодороги  Бориспіль—Запоріжжя (біля виїзду з Піщаного) водій Віктор К.,1968 р.н.,житель Піщаного, керуючи автомобілем ВАЗ-21099, не вибрав безпечної швидкості, виїхав на зустрічну смугу  руху, на якій лоб у лоб зіткнувся  з вантажним автомобілем МАНН під керуванням Сергія Д.,1979 р.н., жителя Києва.Водій легкового автомобіля загинув на місці пригоди, а його пасажир  Анатолій Ж.,1962 р.н., теж житель Піщаного з численними переломами доставлений до Золотоніської ЦРЛ.Під час зіткнення «дев’ятка» зайнялася, то її гасили водій  цієї фури  та проїжджаючі мимо, що їм вдалося зробити, а також  дістати з салону цих двох потерпілих.
   Олександр  Сергієнко, старший інспектор  з дорожнього нагляду Золотоніського відділу поліції.

22 травня   близько 18-ої години в Золотоноші  на вулиці Пушкіна невідомий водій  на автомобілі Зазвіда   здійснив  бокове зіткнення з автомобілем Део Ланос під керуванням Олександра Х., 1982 р.н. і з місця події зник. Зараз винуватця розшукує поліція.
27 травня  о 10.50 в Золотоноші по вулиці Навоселівський проїзд невідомий водій здійснив наїзд на стоячий автомобіль Ренос_Кенік та зник з місця пригоди. Дякувати очевидцям—небайдужим людям, які  на вітрове скло  потерпілого легковика прикріпили записку з вказаним номером автомобіля—винуватця пригоди.. Так що його прізвище й місце проживання відоме, проте поки що ні водія, ні автомобіль там виявити не вдалося.
Та й взагалі останнім часом стали досить поширеними зникнення з  місця пригоди.Тому в таких випадках правоохоронці просять залишати контактний номер телефону,повідомляти  про такі пригоди йне залишатись байдужими.