18 вересня, в минулу неділю троє оперуповноважених карного розшуку Золотоніського відділу поліції в ході операції «Розшук» затримали в місті Вознесенську Миколаївської області підозрюваного у вбивстві 28-річного Руслана К., хлопця ромської національності , та доставили його в Золотоношу до міськрайонного суду для обрання запобіжного заходу - тримання під вартою. Проти підозрюваного порушено кримінальну справу за ст. 115—навмисне вбивство. Після вчинення злочину він утік і перебував у розшуку понад два з половиною місяці.На його слід вийшли завдяки інтернет-мережі ВКонтакті. «Засікли» його ВКонтакті, коли він вийшов на свою сторінку, а вже встановити місце його перебування було, як кажуть, справою техніки.
 28-річний Руслан К. причетний до вбивства 34-річного тезки - Руслана Д. Трагедія сталася в Золотоноші 1-го липня близько 11-ої години вечора, вже в сутінках біля 8-го під’їзду багатоповерхового будинку по вулиці Шевченка, 62б. Цей будинок у місті називають «китайською стіною». Біля під’їзду виявили закривавлене тіло 34-річного Руслана Д, на якому нарахували 14 ножових поранень в область грудей і серця. А зав’язалася ця історія ще за дня, коли старший Руслан відпочивав на березі річки Золотоношки з молодшим Русланом. Чогось вони не помирилися, тому побилися. Циган побив Руслана так, що той змушений був звертатися за медичною допомогою в лікарню. Був факт умисного нанесення тілесних ушкоджень, тому до медичного закладу викликали слідчо-оперативну групу, щоб розібралася. Але Руслан від допомоги правоохоронців відмовився й не став писати заяву. Сам вирішив розібратися зі своїм кривдником. Пішов додому, трохи оклигав, а потім увечері пішов у мікрорайон «китайської стіни», де в будиночках «шанхаю» проживав Руслан ромської національності. Той зустрів гостя по-войовничому: вийняв схований обріз мисливської рушниці і вистрелив у ноги. Руслан почав тікати, а циган - наздоганяти. Але вже не сам, а з родичем, котрий поселився на проживання у співмешканки. Переслідували Руслана з ножем, яким і зарізали його до смерті. Викликана на місце пригоди слідчо-оперативна група застала бездиханне тіло. Хату, в якій мешкали особи ромської національності, правоохоронці взяли приступом, так як підозрювані у вчиненні тяжкого злочину були озброєні. Але там застали тільки жінок і дітей, а чоловіки втекли - службова собака взяла слід і довела до автозупинки. Далі слід уривався. Було встановлено дані підозрюваних і оголошено в розшук. Але сховатись далеко й надовго не вдалося.

Маневрування влетіло
в копійку
18 .09.2016 р о 17.40 в селі Піщане Золотоніського району  на вулиці Польова,1 водій Віталій Б.,1995 р.н., керуючи автомобілем ВАЗ-21063, порушивши правила маневрування, допустив зіткнення із автомобілем ІА-Мадженці під керуванням Василя Ч.,жителя Києва. Суттєво пошкоджені  обидва транспортні засоби.
У зіткненні за «правилом
доміно» винен п’яний водій
18.09.2016 р. близько 19-ої години на 121 кілометрі автодороги Бориспіль-Запоріжжя (на Золотоніському крузі КП) водій автомобіля Рено Олександр К.,1959 р.н.,житель Черкас, не вибравши безпечної швидкості й дистанції під час руху, зіткнувся з автомобілем Форд-Фієста, який рухався попереду під керуванням Наталії М., 1981 р.н., жительки Черкас, автомобіль якої від завданого удару відлетів уперед і зіткнувся  з автомобілем ВАЗ-2106 під керуванням Анатолія П., 1971 р.н. Зіткнувшись за «правилом доміно», було пошкоджено три автомобілі. За заявою двох потерпілих, водій –порушник  утік  з місця пригоди, не дождавшись приїзду працівників поліції тому, що був у стані алкогольного сп’яніння. Як кажуть, причину аварії було і видно, і на нюх чути. Проте за порушення правил дорожнього руху йому доведеться відповідати по закону.
Здавав заднім ходом і
заїхав у магазин
19.09.2016 р. в Золотоноші на території міського ринку по вулиці Новоселівській  водій Юрій Б.,1950 р.н., житель Черкас,керуючи  вантажним автомобілем ЗІЛ-130, рухаючись заднім ходом, не переконався в безпечності виконання маневру й здійснив наїзд на торговельне приміщення і пошкодив власний автомобіль.
Нові штрафи вступили в дію
Працівниками Золотоніського ВПГУНП за останній тиждень виявлено та задокументовано  6 фактів керування транспортними засобами водіями в нетверезому стані. Складено  адміністративні протоколи  за статтею 130 . Їх чекає штраф у сумі 10200 гривень та позбавлення прав керування  автомобілем  строком на один рік.Штрафи за новими тарифами діють із 28.08.2016 р.За ними вже оштрафовано близько десяти водіїв, які  напідпитку рулювали на дорогах Золотоноші і району.
Бійтеся велосипедиста
Велике занепокоєння  викликає   керування велосипедами в темну пору доби.Тепер раніше почало смеркатися. Проте велосипедистів поки-що не поменшало.Чимало велосипедистів їздить без світло відбивних  пристроїв, причому ще й з порушеннями правил руху.Щоб не наражати себе і своє життя на небезпеку, не створювати проблем для інших учасників руху, обладнайте свій велосипед світло відбивними вогнями, білими—спереду, червоними—ззаду.Їздьте на велосипеді обережно й ввічливо, поважаючи не тільки себе, а й інших учасників руху та Правила.
Олександр Сергієнко,
інспектор Золотоніського відділу поліції.

   «Веселі  молодички»--самодіяльний фольклорний ансамбль із  Богодухівки  Чорнобаївського району—легкі на підйом. Зі своїми виступами бували на різних  конкурсах як в Україні, так і за кордоном. А цього разу  ідеєю дати кілька концертів на Донбасі їх надихнула  волонтерка  Галина Лоцман із Сигнаївки  Шполянського району. Її донька Руслана Лоцман - заслужена артистка, тому на запрошення народної філармонії , за визначеним маршрутом  й вирушили «Веселі молодички» у дорогу. За 2 дні  дали 9 концертів, здолали дорогу  в 2 тисячі кілометрів. Були в 44-ій бригаді, 58-ій, в батальйоні «Айдар». А з яким підйомом готувалися до цієї поїздки, підключивши небайдужих людей! Самі  напекли та наготували гостинців, зібрали  в підприємців макаронів, сала, миючих засобів та іншого .Автомобіль «Газель» їм для поїздки виділив райвідділ освіти, а допомогти коштами пообіцяв один депутат. Вже підходить час виїзду, а обіцяних грошей немає. Тоді вони перед загрозою зриву поїздки в останній момент звернулися до директора місцевого СТОВ «Богодухівське» Олександра Ворони і той не відмовив - виділив кошти.
--Ми туди їхали нашим бійцям бойовий дух піднімати, а виявилось, що вони нам його піднімали,--емоційно ділиться враженнями від поїздки директор  Богодухівського будинку культури Лідія Михайлівна Міщенко.—Подолали дорогу в 2 тисячі кілометрів, за 2 дні дали дев’ять концертів. А скільки вражень набралися! Нас дуже гарно приймали, казали, що ми їм влаштували свято для душі. Пісні слухали зі сльозами на очах. Згадували домівку, хтось матір чи дружину, які так само люблять співати. Просили ще приїздити. Просили передати їм гітару - це для відпочинку. А для буднів—то потребують маскувальних сіток захисних кольорів, бо попри перемир’я тут стріляють, позиції накривають вогнем.
  «Веселі молодички» були на Донбасі вперше, тому були приємно вражені, що бійці  одягнені та взуті, є техніка. Є  що їсти, навіть картопля сушена, наче з печі. Не вистачає людей. Потрібно 8 чоловік для обслуговування гаубиці,а боєприпаси підносять 4 бійці. Зате настрій у них бадьорий, бойовий. Вони захищають свою Батьківщину, нас з вами. Дуже сумно було бачити розбиті об’єкти: міст, житлові будинки-- це ж хтось лишився даху над головою, а може й життя. І разом з тим бачили вцілілий завод будівельних сумішей, що належить Ахметову—його жоден снаряд не зачепив. А хлібокомбінат - розгромлений, бо то державне, народне підприємство. Не зовсім привітні до них були місцеві люди. «Я нє мєстная», - відповіла одна жінка, коли її спитали, чи в правильному напрямку їдемо. В такому ж дусі відповів і чоловік: «Я нє знаю». Дуже захоплювалися «Молодички» замісником комбата Тетяною Павлівною. В її підпорядкуванні - 280 чоловік , і все, що вона сказала—закон. А прийшла жінка сюди на війну зі столиці, з міністерства, бо побувавши тут, вже не змогла повернутися  до свого кабінету. Совість не дозволила.
  У  складі  фольклорного гурту «Веселі молодички» --десятеро співучих жінок, які не можуть жити без пісні. Було десятеро. Та одна з них , медсестра   Ліда Борисівна Коваленко  пішла  служити за контрактом, оформившись на 3 роки на службу. То вони з нею у 58-ій бригаді й зустрілися, як з рідною . «Боєць Лідія Коваленко», - відрекомендувалась молода жінка. А в 44-ій бригаді зустрілись із земляком Іваном Івановичем Таряником  із Великої Бурімки. Та й взагалі ставлення  до бійців було як до рідних, з котрими хотілось поділитись останнім.   Як розповіла Лідія Михайлівна Міщенко, з цієї поїздки вони привезли найпершу життєву мудрість: те, що маємо, потрібно берегти. Навіть буденне, клопітне й  здавалось  би, дріб’язкове.
  Валентина Андрійченко. Фото надане учасниками поїздки.

Було це на  святкуванні  Борцівського свята на призи Івана Піддубного  в селі Красенівці цим літом. Серпень, спека, спрага  змушує час від часу її вгамовувати холодною водою. Тому підставляю пляшку  під колонку сільського водогону, щоб запастися рятівною вологою .Мої наміри перебиває якийсь незнайомий чоловік, схожий з вигляду і за манерами на місцевого:
-    Ходімо, наберете  студенної  водиці із нашої криниці. Вода смачніша й не так скоро нагрівається. Наша хата тут поряд, за рогом - запрошує  і я йду за ним слідом.
   Звати його Микола. Він один з п’яти дітей, що виросли у цій хаті  у родині Котлярів. Дітей п’ятеро, як на руці пальців: Ніна, Іван, Микола, Юра, Віра. Всі   уже виросли і мають свої сім’ї,  дітей і навіть внуків. Всі розлетілися хто куди—до Черкас, Києва, Дніпропетровська. Батьків уже нема. Батько  Григорій Митрофанович був вправним комбайнером, але не дожив і до пенсії. Мама Олена Іванівна - вона з роду Піддубних - працівниця рільничої ланки, пережила чоловіка на півтора десятка років та й подалася за ним слідом.
  Микола приводить мене до своєї хати. На подвір’ї - всі п’ятеро дітей зі своїми родинами. З’їхалися, це в них часто буває влітку, у кожного є свій ключ від хати. Хата на вулиці - стріт 8 Березня не схожа на ту, в котрої нема господарів. Навпаки, вгадується хазяйська рука. По новій загорожі із штахетника,  пофарбованого шляхетно в синій і жовтий кольори. Знадвору хата ніби звичайна сільська, а зсередини - з сучасним ремонтом, проте зі збереженими сволоками на стелі й кріпленням, за яке їхню колиску чіпляли. Щоб нікому не було тісно, під зручне житло переобладнали й літню кухню та повітку. Не кожен на себе тягнув частинку своєї батьківської спадщини, як це нерідко буває між рідними людьми і робить їх чужими, а всі п’ятеро тримаються гурту, як пальці однієї руки. Мабуть, від того й смачна  студенна водиця з їхньої криниці.
В.Андрійченко