Завданням нової влади має стати впровадження справді ефективної медицини, яка не має нічого спільного з псевдореформою від непрофесійної чинної влади. На цьому лідер партії "Батьківщина" наголосила на брифінгу.
Юлія Тимошенко зазначила, що так звана "реформа" не має жодного відношення  до вирішення реальних проблем, які стоять перед українською медициною, як галуззю,  загалом і лікарями зокрема. Навпаки, "медична реформа" додає нових проблем і ставить під загрозу життя мільйонів українських громадян.
Наприклад, перш ніж зобов'язувати лікарів, особливо у сільській місцевості, укладати з пацієнтами контракти в електронній формі потрібно їх, принаймні, забезпечити комп'ютерами та зв'язком із Інтернетом. Та про які комп'ютери йдеться, якщо сільські і міські амбулаторії та лікарні не забезпечені належним чином а ні ліками, а ні медичною технікою.   
Лідер «Батьківщини» повідомила, що практично всі кошти, які раніше спрямовувалися у лікарнях на ліжко-місце, тепер перенаправляються на першу ланку – на сімейних лікарів, а послуги профільних медичних спеціалістів зі своїх кишень доведеться оплачувати людям, бо грошей на це бюджетом не передбачено.
Якщо "медична реформа" запрацює на повну потужність, то Україна ризикує втратити до третини населення через недоступність медичних послуг для більшості українців. Такі висновки ґрунтуються на аналізі процесу впровадження цієї «реформи», який партія "Батьківщина" прискіпливо вивчає в кожному районі, в кожному населеному пункті.

Одинадцятикласник Золотоніської міської школи №2 інформаційних технологій Владислав Придибайло майже весь навчальний рік у випускному класі вимушений навчатися дистанційно через торішню аварію 14 жовтня, перед Покровою, коли легковий автомобіль на пішохідному переході збив двох підлітків. Відкритий перелом ноги, операція та тривала реабілітація. Досі доводиться пересуватися на милицях. Так що навчатися змушений в екстрених умовах. І має неабиякі успіхи: на обласному конкурсі - захисті науково-дослідних робіт  Малої Академії Наук  зайняв перше місце.
- До Черкас доводилось їздити двічі - спершу на контрольну з біології, а потім через два тижні - на власне захист своєї наукової роботи з валеології, - розповідає хлопець. - Валеологія - це наука про підтримання здоров’я, а моя тема стосувалася занять хортингом - національним видом спорту, який таким був визначений у 2008 році.
- Випадало ще й до Києва їхати захищати честь області, але вирішили, що туди поїде  учениця з Черкас Наталя Коломієць сама, з якою ми розділили перше місце.
Так як лікар ще застерігає не галопувати та не перевантажувати ногу, то на милицях доведеться складати ще й ЗНО, і відбувати випускний.
Нині Владислав повним ходом і всіма силами готується до зовнішнього незалежного тестування, складатиме іспити з української мови та літератури, історії, англійської мови і, звичайно ж, з біології. Він особисто та його бабуся Ліда Григорівна щиро й безмежно дякують вчителям школи на чолі з директором Оленою Миколаївною Вертипорох, які провідують Влада й допомагають готуватись до ЗНО, підтримують і обнадіюють, ця підтримка бадьорить, додає сил і тримає в тонусі. За це їм Придибайли дуже вдячні.
До речі, на обласному конкурсі –захисті науково—дослідних робіт Малої Академії наук честь Золотоноші захищали аж 17 учасників, з яких 15 стали переможцями.
Із міської школи №2 - п’ятеро: крім Владислава Придибайла, який зайняв перше місце, ще Діана Подкіч  та Анастасія Луцик - друге місце, Максим Васильчук та Аліна Миргородська—третє місце.
6 учнів Золотоніської гімназії імені Скляренка здобули 9 перемог: десятикласник Володимир Бакум - перше і друге місця, Анна Пліс - перше і третє місця, Дарина Жорнова—два других місця, Анна Фоменко—перше, Владислава Іванченко - друге, Максим Харь - третє.
Грамотою управління освіти нагороджена дев’ятикласниця школи №5 Катерина Загребельна.
У обласному конкурсі  знавців української мови імені Петра Яцика та мовно-літературному конкурсі імені Шевченка перемогли учні міської школи №3 Катерина Нижник і Максим Козодой. На заключному конкурсі Всеукраїнського рівня Максим Козодой зайняв друге місце.
За результатами Всеукраїнської олімпіади з економіки, яка проходила в Ужгороді, перше місце виборов десятикласник міської школи №1 Віталій Веремієнко.Він також переміг у всеукраїнському конкурсі з усного математичного рахунку Прангліміне, що відбувся у Вінниці, а 28 квітня  візьме участь у Міжнародному фіналі, що відбудеться у Львові.
Вітаємо цих молодих та завзятих, хто сміливо підкорює  вершини знань, є майбутнім країни і її гордістю!

Свою  100-у весну 22 березня відзначила жителька села Благодатне Марія Григорівна Еркенова. Народилася 1918 року в селі Богушкова Слобідка в багатодітній родині. У 12 років залишилася сиротою без матері, тому була змушена покинути  навчання в початковій школі й пішла працювати  до тодішнього місцевого колгоспу в перейменованому на той час своєму селі Чапаєвка. Потім дівчину поманила у світ велика дорога життя - знайомі відпочиваючі на березі їхнього Дніпра запросили її переїхати в Ленінград, де вона працювала в дитсадку, вийшла заміж за військового льотчика Азрета Еркенова, в них народилася донька Евеліна. Щастя тривало недовго, бо почалася війна, чоловік пішов на фронт і там загинув. А вона з малим дитям на руках пішки повернулася додому.
Спершу наймала, а потім облаштувала свою невеличку хату, спробувала й особисте життя почати спочатку, з другим чоловіком народила другу доньку.Працювала на різних посадах, в тім числі санітаркою в амбулаторії, двірником у дитсадку, а також на будівництві Черкаської дамби. Замість старої хати спромоглась побудувати нову. Та згідно з генеральним планом забудови села її хата підлягала знесенню, тому вже 70-річній бабі Еркенші виділили новий будинок замість знесеного, який їй довелось доводити до пуття й обживати. Вона любить, щоб скрізь був порядок. Тому розташоване по сусідству  з будинком багаторічного директора місцевого СТОВ Анатолія  Марченка домоволодіння баби Еркенші доглянуте й затишне, із родючим садом і кімнатними квітами на підвіконні. Марія Григорівна така маленька та тендітна, як дюймовочка, ще два роки тому сапала грядки, а зараз ходить з ціпочком, в разі потреби кудись швидко переміститись, її бере на руки зять і підносить, як маленьку ляльку. Живе Марія Григорівна разом з дочкою Галиною, яка працює в Черкасах.Має бабуся четверо внуків, шестеро правнуків і двоє праправнуків. Ще й досі має світлу пам’ять, рухлива, чутлива до пісень, секретами довголіття вважає: не сидіти без діла, любити життя та свою родину і сприймати кожен день за свято.
Привітати довгожительку приїздило й приходило багато гостей. Із району - заступник голови районної ради Тетяна Гончаренко, начальник управління й соціального захисту Валентина Скиба, директор  територіального центру соціального обслуговування Владислав Остроглазов, завідуюча  відділенням денного перебування терцентру соцдопомоги Лариса Мельничук. Із місцевих - голова районної ради ветеранів Тетяна Любаненко, вокальний колектив «Горлиця» з сільського будинку культури, сусіди. Вручили їй квіти та подарунки, бажали здоров'я й добра, а вона була рада гостям.
Марія Григорівна Еркенова  є довгожителькою не тільки села Благодатного, а й всього Золотоніського району. Тому в районі влаштовують пошанування  довгожителям, яким виповнилося 90.
У місті  Золотоноша  проживає четверо 100-річних довгожителів. Свого роду рекорд встановила Єфросинія Дмитрівна Штефан , яка померла у березні цієї весни на 110-ому році життя.

«Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
Літопис тиші пишуть у траві.»    

                                Ліна Костенко
Один із десяти лісгоспів Черкащини - Золотоніське лісове господарство розташоване на лівобережжі і займає 26,6 тисячі гектарів зелених насаджень в Золотоніському, Канівському,Чорнобаївському та Драбівському районах. Відомі за діяльністю його структурні підрозділи - Вільхівське, Деньгівське, Ліплявське, Прохорівське та Великобурімське лісництва. Межує зі степом. Чи не тому ці зелені каскади вздовж дніпровського побережжя, де переважаютьнасадження хвойних порід, а місцями навпаки - листяних, становлять неповторне зелене шатро для замилування й гарного настрою, джерело здорової екології, хазяйновитості й достатку.
Керує Золотоніським лісгоспом один з наймолодших в обласному управлінні лісового господарства директорів - Микола Вікторович Бас - вже минуло три роки, як був призначений керівником лісгоспу у грудні 2014-го, а загалом має 12 років лісівничого трудового стажу.
- Але в лісі  я не новачок, - зауважує Микола Вікторович на початку нашої розмови. - Навіть найперші згадки мого раннього дитинства пов’язані з лісом, тому маю враження, що я в лісі й виріс. Лісівник в третьому поколінні. Лісниками були батько і дід, в честь діда мене й назвали. Він все життя віддав лісу, його не стало, коли я був школярем-п’ятикласником. А батько трудиться ще й досі, вже понад 40 років майстром лісу у Тясминському лісництві ДП "Черкаський лісгосп" - там і структура грунтів, і тип лісів схожі до цих, що на лівобережжі.Тому для нас із старшим братом Іваном (він працює лісничим Закревського лісництва в Черкаському лісгоспі) питання вибору професії не стояло. Однозначно - лісівником. Це і улюблена робота, і стан душі. Після закінчення Київського національного аграрного університету працював помічником лісничого, майстром лісозаготівель, лісничим у Тясминському лісництві, а три останні роки  опікуюсь лісами Лівобережжя Черкащини.
- Судячи зі схожості лісів, перемін мабуть що й не відчули?
-Переміни відбулись разючі. Буквально сколихнули, вразили впродовж останнього року:торік влітку 1-го липня ліси підприємства накрив нечуваної сили буревій і цієї зими 17 січня наступне лихо - сніголом. Таких масштабних стихій не пам’ятають лісівники навіть старшого віку. Стихія завдала великої шкоди та збитків і іншим лісгоспам Черкащини. Понівечені буревієм, переламані навпіл величезні дерева, вирвані й вивалені з коренем - боляче було бачити цю картину лісового армагедону, навіть тепер ще страшно дивитися на такі картини. Боролися з наслідками лиха наші майстри  цілодобово. Розчищали завали на дорогах. Бувало і так, що прокладаємо дорогу, а коли назад повертаємось - то мусимо робити це заново. Доводилось ходити впритул з небезпекою. Перед самим Водохрещем переді мною за 3 метри впала деревина, не зачепило. А нашого лісничого, котрий поставив машину на обочині, цьвохнуло по капоту. Дякувати Богу, що при такій розгнузданій силі стихії обійшлося без трагічних випадків.
 Хлопці працювали в незвичних, складних умовах. І тепер продовжуємо ліс розчищати, ще чимало роботи залишилось. Ось коли стане тепліше, потягнуться люди до лісу - турбуватимемось, щоб їм там було безпечно. Заодно застерігаємо бути обережними й уважними. Бо ще  є надламані гілки, підірвані з коренем дерева - пам’ятайте про це і не наражайтеся на небезпеку. Навіть лісівники, коли займаються розчисткою пошкоджених насаджень, поодинці з бензопилою в руках не працюють, а по двоє-троє, для підстраховки й контролю за ситуацією.
- Розташоване серед лісу село Вільхи, де міститься й офіс лісгоспу: так його жителі стверджують, що їх від бурелому врятував ліс. Ліс стоїть понівечений і зранений, а село вціліло, хат не порозкривало.
- Ліс прийняв удар стихії на себе. Вільхи, Деньги, Коробівка, Кедина Гора, Домантів - можна сказати, що ці села захистив ліс.Але буревій не вибирав дерев по віку та породах - йому під руку потрапляли й здорові та сильні, яким би ще рости. Тому крім запланованих вирубок  тепер маємо займатися й  ліквідацією наслідків стихії, щоб не залишалися серед лісу скалічені залишки дерев та не поширювалися хвороби й шкідники.
А щодо Вільхів—то є таке дерево породи вільха, невибагливе, що росте навіть в болоті. Але воно за якістю - не для палива, а з деревиною придатною для виготовлення меблів, вагонки, використання на будівництві. Воно в нашому резерві.
- Породи яких дерев насаджуєте?
- Найбільше - сосну, ялину, дуб звичайний, дуб червоний, акацію білу, декоративні вічнозелені кущі типу самшиту, ялівець, туя. Насіння—шишки та жолуді заготовляємо самі. Є в нас сушарка, проводим апробацію лісового насіння, маємо розсадник в Ліплявому лісництві, досить великий, що займає 36 гектарі.  У ньому підростають шкілки новорічних ялинок. В розсаднику щороку вирощуємо 1 мільйон 200 тисяч сіянців, а загалом цього року плануємо посадити понад 2 мільйони—так складається ситуація. Щоправда, припізнюється весна. Раніше наприкінці березня ми вже повним ходом садили ліс, а нині щойно зійшов сніг. Садитимемо на початку квітня,  звісно, що строки посадки ущільняться. На цей захід направимо як своїх працівників,  так і залучатимемо помічників зі сторони в рамках традиційної  акції «Майбутнє лісу – в твоїх руках». Понад 100 людей вже зголосилися взяти участь в акції (а в лісгоспі працює 113 працівників). Тож користуючись нагодою,  запрошуємо також всіх бажаючих долучитися до доброї справи та посадити своє дерево, чи  рядок дерев. Щоб потім разом рости зі своїм деревом—це виховує культуру в ставленні до зелених насаджень, насамперед в юних громадян. На посадці лісу нам постійно допомагають члени Коробівського шкільного лісництва, а ми в свою чергу є спонсорами цього навчального закладу.
- Миколо Вікторовичу, кажуть, що в Золотоніському лісгоспі ліс стали садити за новою технологією?
- Так і є. На підготовленій лісовій ділянці , обробленій  хімпрепаратом «Торнадо» від забур’янення спочатку проорюємо борозни, які стануть прихистком для сіянців. Потім пускаємо розпушувач, що заглиблюється в землю  на 60-80 сантиметрів з внесенням селітри. При посадці використовуємо закуплені адсорбенти:  кожен корінець  вмочуємо  в спеціальний гідрогель—накопичувач вологи, аж потім садимо сосну. Тобто, зусилля та затрати збільшуються втричі, але цього вартий результат. Ми навіть провели експеримент: посаджений на ділянці, що не рихлилась, сіянець за три роки збільшував кореневу систему до 40 см, а при нашій обробці—до 1,20-1,30 метра. Такі насадження міцніші й сильніші, проживуть не менше століття, як їм на роду написано. Звісно ж, й  після такої посадки ліс сам собою не росте. Регулярно доглядаємо молоді насадження - проводимо ручний та механізований догляди, а вже до 10-річного віку починаємо й освітлювати насадження.
Це не моя технологія, а запозичена в досвідчених лісівників. Для мене професором лісу є Петро Іванович Гоголюк із Корсунь-Шевченківського лісгоспу. Грамотний, експериментуючий спеціаліст. До його думки прислухаюсь і до роботи придивляюсь. Зокрема, зацікавив його досвід вирощування жолудів.
- Якими ще приємними новинами можете похвалитися?
- Торік до бюджетів різних рівнів наш лісгосп заплатив  12 мільйонів податків. Середня зарплата працівників становить 8 тисяч гривень, а 3 роки тому була менше ніж 3 тисяч, тобто за цей час збільшилася у 2,3 раза. Придбали три камери відеоспостереження, що дуже допомагає пильнувати за лісом. Купили два нових трактори, причіп «D-Light», новий автомобіль «Урал», обладнаний маніпулятором. Хоч і проблем у лісі чимало. Приміром,  свого часу нас так «оптимізували», що на одного майстра лісу припадає господарювати на  1000 гектарів лісу! Як же його можна навіть обійти, не те що доглянути?
Маємо потребу в людях під час посадки сіянців та в літній пожежонебезпечний період. Тож організувати якісне виконання робіт сезонними робітниками та найманими бригадами набагато складніше, ніж роботу постійних працівників.
Не стоїмо осторонь і від соціальних проблем. Лише за минулий рік відпустили за пільговими цінами майже 1 тисячу кубометрів  дров. Пенсіонерам, переселенцям, навчальним закладам, учасникам та сім’ям атовців. Кілька разів відправляли на схід  допомогу як військовим, так і цивільному населенню- лісоматеріали, продукти. А для прифронтової Авдіївки—ще й саджанці для відновлення та озеленення вулиць.
- Миколо Вікторовичу, в Золотоніському районі «лісове питання» потрапило в зону особливої уваги: почалися розмови нібито лісовозами везуть добротний ліс, а в лісі стоїть ще стільки пошкодженої деревини. Наскільки це законно? - зацікавилися депутати районної ради та навіть створили спеціальну комісію для вивчення цього питання. Перше засідання відбувалося при відкритих дверях—так багато охочих послухати. Було багато питань і до Вас.
- І на всі я відповів, на мою думку, аргументовано. Без дозвільних документів ми не маємо права проводити рубку,бо кожне дерево знаходиться в реєстрі. Про це є  інформація в публічному доступі, є дані про місце, вид та обсяг  рубки та  лісорубний квиток. Все можна з’ясувати, в усьому розібратися. А не обмовляти недобрими словами лісівників, побачивши завантажений лісовоз та робити селфі на його фоні.  Звертаю Вашу увагу, що в Золотоніському районі ліси підпорядковані не лише Золотоніському лісгоспу, окрім нас є ще 5 лісокористувачів та полезахисні лісові смуги, які взагалі не закріплені за землевласниками або користувачами.
Тож мені зрозуміла стурбованість  питаннями вирізки дерев. Але потрібно розібратися , хто, де і чи на законних підставах це робить.
- Ви навіть запропонували для членів комісії організувати екскурсію до лісу. Щоб не тільки розказати, а ще й показати. Як про це в поезії Ліни Костенко:
 «Поїдемо поговорити з лісом,
  А вже тоді я зможу і з людьми».
- Стосовно цих поетичних рядків, то на думку приходить, на жаль, зовсім  не лірична сторона питання: люди вивозять сміття до лісу. Тому наближені до міста узлісся ним захаращені. Торік ми  організовували акцію «Чистий ліс», коли  лісові ділянки Вільхівського лісу діти очищали від сміття.
Ця операції «Чистий ліс» - не одноразова й епізодична, будемо повторювати її й цим літом. Допоможемо висадитись десанту школярів. Можливо затію підтримають і дорослі.