13 березня в приміщенні Золотоніської районної ради зібралась на своє перше засідання комісія, створена на останній сесії районної ради за депутатським зверненням Олексія Кібальника про варварське вирубування лісів. На засідання прибуло стільки бажаючих, що годі було всім розміститися в кабінеті, тому роботу проводили при відкритих дверях. Вів засідання комісії депутат Олексій Кібальнік, а допомагав йому - права рука адвокат Олександр Пилипенко. Були присутніми голова райдержадміністрації Олександр Лісовий, заступник голови районної ради Тетяна Гончаренко, голова постійної депутатської комісії Василь Лисенко, начальник міськрайвідділу поліції Олександр Охріменко, із сільських голів - голова села Деньги Лариса Головань, директор Золотоніського лісового господарства Микола Бас, якому й адресувалася значна частина запитань. Чому вирізуються здорові дерева, а пошкоджені стихією тривалий час залишаються стояти? Зафіксований факт, коли кількома грузовиками без освітлення у супроводі кількох легковиків вивозились колоди і чи причетний до цього лісгосп? Хто ріже дерева під Дібрівкою? Чий ліс під Комарівкою? Хто попиляв дуби під Ярками? Хто знищив урочище Тамарівщина під Хвилево - Сорочиним? –градом сипались запитання, на які намагався дати відповідь Микола Вікторович.
Піднімались також такі питання, з приводу яких вже порушено кримінальне провадження. Зокрема, про вирубку дерев у лісосмузі під Хрущівкою. А також про вирубку 320 дерев на суму понад 270 тисяч на кладовищі в Софіївці. Дозвіл на це мала право давати сільська рада. Присутній тут активіст Олександр Капленко зауважив, що рішення прийняте заднім числом, а депутати сільради, які його нібито приймали, це заперечують. Присутні погодились, що в софієвській історії потрібно розібратися передовсім правоохоронцям. Та й взагалі, в таких ситуаціях, коли є підозри в незаконній вирубці лісу,наголошували: потрібно телефонувати на 102, тобто в поліцію.
 Незадоволення тим, що лісосмуги залишені нічийними і з ними розправляються меткі до нічийного ділки, висловив голова райдержадміністрації Олександр Лісовий. Проте радив не втрачати оптимізму й обов’язково садити дерева, садити ліс.
-  Я вже три роки працюю в районі і щовесни саджу саджанці в лісі. Можу безпомилково знайти, де посаджені мною дерева. І цієї весни закликаю бажаючих долучитися до цієї справи.
Під час цієї розмови чи не найчіткішими поясненнями були в спеціаліста зі спеціалізованого лісного підприємства захисних лісосмуг біля залізниці Віктора Степановича Щепака. Під їхнім наглядом в районі 25,4 гектара таких посадок, під габаритними рубками, що проводяться в 2 етапи, 350 кубометрів деревини. Вирубана деревина оприбутковується. Можна придбати дров із цих рубок за цінами, що не кусаються. По 300 гривень за кубометр їхньої заготовки і до 100 гривень - через самозаготівлю. Цей спеціаліст чітко знав, подоки і який ліс їхній; отой кілометр осокорів за Привітним - то вже не їхнє залізничне дерево, а належить сільській раді.
Депутат обласної ради Олександр Лошков настоював, що питанням вирубок люди цікавляться і комісія має дати на нього компетентну відповідь, а для цього потрібно побувати на місці, тобто в лісі. Директор лісгоспзагу Микола Бас готовий хоч зараз організувати цей виїзд. Хоча знаючі зауважували, що в період відлиги й танення снігу в ліс потикатися ризиковано. Зійшлися на тому, що виїзд до лісу планують орієнтовно 27 березня. Питання захисту лісу розворушили - і це вже добрий знак.
На фото: на засідання депутатської комісії прибуло чимало зацікавлених; сліди лісоповалу в Софієвці.

  Під час святкування 95-річчя Золотоніського району 3-го березня 2018 року в урочистій обстановці на фасаді районного будинку культури було відкрито меморіальну дошку пам’яті відомої артистки театру і кіно Наталії Ужвій. Тут на сцені самодіяльного театру Маринича-Яковенка в 1916 році вона дебютувала, тепер через 100-ліття це увічнено на меморіальній дошці цієї історичної будівлі.
Наталя Михайлівна Ужвій народилася 27 серпня 1898 року в містечку Любомль Волинської губернії в селянській родині. Була старшою дочкою в багатодітній сім’ї, в якій виростало ще 5 братів і 2 сестри. До 1912 року жила в селищі Брудно поблизу Варшави, де навчалась спершу в залізничному, потім у міському училищі. Із 1915 по 1921 рік працювала вчителькою в селах Волинської, а потім Полтавської губернії. До Золотоноші приїхала в 1916 році і тут вчителювала, а також грала в драматичному гуртку Маринича-Яковенка, який ставив п’єси українських авторів. Золотоніський відрізок її життя і творчості вивчали й досліджували поет Іван Дробний та лікар-краєзнавець Віталій Побиванець.
У 1922 році драматичний гурток був перетворений у пересувний театр при Наркоматі освіти Української РСР й перебрався в Київ. До Києва тоді ж переїхала й Наталя Ужвій та вступила до Першого театру Української радянської республіки ім. Т.Шевченка. В театрі навчалась театральній майстерності в Івана Мар’яненка, в 1923 р. закінчила театральну студію при театрі.
 У 1925 - 1926 роках –провідна артистка в українському драматичному театрі Одеси (нині –музично-драматичний театр імені В.Василька), а також грала в російському драматичному театрі. Із 1926 року - провідна актриса театру «Березіль» в Харкові, яким керував Лесь Курбас. Харків тоді був столицею України, театр загалом і артистка Ужвій зокрема були активними учасниками українського культурного відродження. Вона разом з сином Михайлом навіть позувала скульптору М.Г.Манізеру для фігури Катерини багатофігурного пам’ятника Т.Шевченку в Харкові. У 1933 році вона була втягнута в кампанію «викриття» Курбаса, була змушена підписувати осуджувальні листи проти нього. Тут відбувається драма і в її особистому житті. Її другого чоловіка Михайла Васильовича Семенка (1892-1937), поета, основоположника українського футуризму, з яким вони разом прожили десять років, репресовують і розстрілюють (потім посмертно його реабілітують).
 У 1936 році вона покидає розгромлений театр «Березіль» і переїздить до Києва. По суті починає життя спочатку, з чистого листа. Із 1936 року й до кінця життя - вона актриса Київського драматичного театру імені І.Франка під керівництвом режисера Гната Юри. У тому ж 1936 році втретє виходить заміж за Євгенія Порфировича Пономаренка (1909 - 1994), артиста театру і кіно.
В роки війни вона разом з театром знаходилась в евакуації спершу в Тамбові, потім - в Семипалатинську і Ташкенті.
Артистка грала в театрі і знімалась в кіно. На її рахунку близько 213 зіграних ролей.Погляд її очей, неповторний м’який голос - незабутні. Вона - народна артиска СРСР і України, Герой Соціалістичної праці, лауреат трьох Сталінських премій (у 1943 році за виконання ролі Олени Костюк в фільмі «Райдуга»; 1949 р. - за роль Ольги в спектаклі «Макар Діброва; 1951 р. - за роль Наталії Ковшик у спектаклі "Калиновий гай").Лауреат Державної премії імені Шевченка (1984) за роль Люсі Купер у спектаклі «Дай дорогу завтрашньому дню» В.Дельмар і «Ретро» А.М.Галіна. Нагороджена чотирма орденами Леніна, багатьма медалями. Артистка , котра побувала на олімпі слави, обласкана нагородами й відзнаками.Цариця сцени і водночас земна жінка. Ці ролі - як земної звичайної жінки, так і цариці, повелительки, вона грала на сцені і ними жила. Іноді вона приїздила й до Золотоноші, де тривалий час, особливо у 60-70 роки сильною була драматична трупа, навіть удостоєна почесного звання народної. І зараз в Золотоноші ще знайдуться живі свідки, хто бачив Наталю Ужвій у спектаклях на сцені, розмовляв з нею. Померла артистка 29 липня 1986 року і похована в Києві на Байковому кладовищі. Єдиного сина Михайла, котрий народився у 1927 році, вона втратила у 1951-ому.
 Про Наталію Ужвій зняв документальний фільм Сергій Параджанов.Є меморіальна дошка на вулиці Наталії Ужвій в Любомлі на фасаді гімназії її імені; а також її ім’я носять вулиці в Києві й Харкові. Тепер додалася ще й меморіальна дошка в Золотоноші, звідки почався її шлях на велику сцену.

 Село Привітне (до перейменування Комінтерн) Чорнобаївського району збурене та обурене несправедливістю, що в нього забирають землю. Про це розповідає голова села Раїса Остроушко.
-  За межами села Привітне 38,5 гектара землі раніше використовувалось як пастівник. Тепер же у сільських жителів корів значно поменшало. У 2016 році Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області , яке розпоряджається землями за межами населених пунктів, виставило цю ділянку на аукціон. Під час аукціону право оренди на ділянку передали фізичній особі з Черкас для товарного виробництва. Орендна плата зросла із 8 до 21% від нормативно-грошової оцінки. Договір було оформлено на 7 років. Вже в 2016 році сільський бюджет отримав 428 тисяч гривень це для сільського бюджету чималі кошти. Частину цих коштів було використано як субвенцію на утримання освітнього та медичного закладів, на харчування дітей і ремонт дороги.
 Плануючи сільський бюджет на 2018 рік, теж врахували цю суму як очікуваний стабільний дохід, мали на меті відремонтувати покрівлю будинку культури. Але 9 лютого 2018 р. нам надійшов лист з Черкас із головного управління Держгеокадастру про те, що цю ділянку буде надано 19 атовцям для ведення особистого селянського господарства. Причому, 17 атовців - із Черкас, один - з Черкаського району, а другий - з Драбівського району. Тобто, виходить, що орендар вже надав дозвіл на зміну цільового призначення землі і ділянку вже поділили на шматочки по 2 гектари. Якщо вони відійдуть цим людям, то до бюджету не надійде ні копійки, бо вони пільговики. Ми в селі сумніваємося, що цими ділянками справді користуватимуться атовці. Швидше за все цю землю знову отримає той самий орендар, але вже не сплачуватиме за неї орендну плату до сільського бюджету.
  Отож ми зібрали позачергову сесію сільської ради і подали заперечення на це рішення Держгеокадастру. Депутати обурені, чому ігнорують нашою думкою та інтересами як органу місцевого самоврядування? Ми неодноразово подавали звернення і писали листи в Держгеокадастр із проханням залишити цю землю для жителів нашого села для ведення особистого селянського господарства. У нас є багатоквартирні будинки, жителі яких не мають ні клаптика землі, щоб посадити картоплю. З чого людям жити, харчуватися? Або ми б здали цю землю в оренду місцевому господарству , яке б платило нам орендну плату. Тепер же ми не маємо ні землі, ні коштів. Прикро, що таке відбувається із землею не тільки в нашому селі, районі, а й по всій Україні.

Минулої суботи, 17 лютого в Золотоноші з першим візитом побувала народний депутат України Надія Савченко. Зустріч відбулася в міському будинку культури, у якій взяли участь із півсотні жителів міста.Так мало тому, що багато хто про неї просто не знав.